Всё для Учёбы — студенческий файлообменник
1 монета
docx

Студенческий документ № 025602 из ИПВ

Доповідь на тему:

Політичні погляди вчених Києво-Могилянської академії. С. Яворский

Консультант : кандидат істор.наук Л.А.Вовчук

Виконавці: студенти 191 гр.

Люта І.М.

Мілєва В.В.

Мелян К.Ю.

Невмержицька К.І.

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Політичні погляди вчених Києво-Могилянської академії 4

Розділ ІІ. Стефан Яворський 7

Біографія Стефана Яворського 7

Твори Стефана Яворського 9

Політичні погляди 11

Висновок 13

Джерела та література 14

Вступ

Актуальність теми - У культурному надбанні українців Києво-Могилянська - явище, що підтверджує розум і талант народу, його самосвідомість і прагнення до самореалізації, самовиявлення.

Об'єкт доповіді - Києво-Могилянська академія та Стефан Яворський.

Предмет доповіді - культурно-освітнє життя в Україні в 17-18 століття.

Територіальні рамки - обмежені територією Києва та територією діяльності Стефана Яворського, а саме Москвою.

Хронологічні межі - доповідь охоплює період від заснування Києво-Могилянської колегії та перших політичних внесків її вихідців.

Мета і завдання доповіді - ознайомитися з політичними поглядами вихідців Києво-Могилянської колегії та з життям і політичним внеском Стефана Яворського .

Практичне завдання полягає в тому , що її написано у навчальних цілях і адресовано студентам гуманітарних факультетів.

Структура доповіді - відбиває поставлені перед собою цілі та завдання. Загальний обсяг 14 сторінок , з них основного тексту - 10 сторінок . Доповідь складається зі вступу , 2 основних розділів та 3 підрозділів, висновку, списку використаних джерел та літератури (6 найменувань).

Розділ І. Політичні погляди вчених Києво-Могилянської академії

В Києві на початку 17 ст. визначаються два основних осередки культури й освіти - Київське братство (засноване в 1615 р.) і група вчених-просвітників при Києво-Печерській лаврі на чолі з її архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. На основі Київського братства та Лаврської школи, заснованої Петром Могилою, була утворена в 1632 р. Київська колегія, згодом Києво-Могилянська колегія, а потім і Академія. У 17 ст. колегія не мала офіційного статусу, але вона була першим українським вищим навчальним закладом з європейським рівнем освіти, де вивчали п'ять мов, у тому числі грецьку, латинську, і сім вільних наук - граматику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію і музику.

Велику роль у формуванні суспільно-політичною думки середини 18 ст грала заснована в 1632 р. Київо-Могилянськая академія. В її витоків були І.Борецкий (перший ректор Київської братської школи),Мелетий Смотріцкий (відомий ученный, полеміст), П. Могила - митрополит Київський. Зберігши гуманістичні і освітні традиції братських шкіл, вона в той же час своєю структурою, вмістом учбових програм, рівнем навчання відповідала вимогам європейської вищої освіти. [1]

Один з фундаторів Київської академії - П. Могила (1596 - 1647), ім'я якого отримала академія після його смерті. Суспільно-політичні погляди П.Могили складні і суперечливі, Так, він розвивав ідею верховенства православної церкви, що можна зрозуміти: в умовах, коли влада на Україні належала польському королеві, була чужа народові, єдиною владою, протистоячою королівською, була влада православної церкви. З іншого боку, він висловлював думку, що ідеальний государ - це сильний православний цар, вірний Богові, від якого отримав владу і перед ним звітує. Як і європейські гуманісти, П. Могила закликав государя бути "батьком на троні, опікуном підданих, який сам себе обмежує собою встановленими законами і доброчесністю".

Певний внесок у розвиток політичної думки зробив учень П. Могили Інокентій Гизель . Посланий П. Могилой вчитися до Львова, після повернення був ректором Могилянськой колегії, а з 1566 р. архімандритом Києво-печерської лаври. Гизель був прибічником орієнтації на Москву, тому Богдан Хмельницький посилав його кілька разів до царя Олексія Михайловича для ведення переговорів в 1654 р. Промосковська орієнтація відбиласьв його роботах:"Синопсис або короткий опис про початок слов'янського народу"; Трактат " Світ з богом, людина". Зокрема, він визнавав за підданими право на повстання і позбавлення государя влади, якщо він порушує умови договору між ним і народом. Дотримуючись промосковської орієнтації, Гизель виступив за надання царем своїм підданим свобод і вільностей. Прогресивні погляди Гизеля перечили феодально-ортодоксальним нормам того часу і після його смерті московський патріарх заборонив цю роботу в 1690г.

Вчені Академії зіграли велику роль в переході від літописання до власної історичної науки. Це перш за все відноситься до Феодосія Сафоновічу (початок XVII ст. - 1677г.), одному з однодумців Богдана Хмельницького, який високо цінував його. "Хроніки" Сафоновіча (1672) стали першою синтетичною роботою по історії України.

У витоків формування української просвіти був и М. Козачинський (1699 - 1755) - письменник, відомий політичний діяч, випускник Києво-могилянської Академії. У 1739 - 1745 рр. він читав в Академії курс філософії і в рамках цього курсу написав трактат "Цивільна політика", в якому вперше в українській професійній філософії спробував викласти правове учення і заклав основи цивільного природного права: автор розглядає природне право як інтегральну частину людської природи, яку можна пізнати лише людським розумом.

Певним підсумком розвитку Української політичної думки в 17 - 18 в.в. можна рахувати погляди Г.С. Сковороди (1722-1794 рр.), що найяскравіше виявилися у сфері етики. Грунтом, на якому формувалися його етично-гуманістичні погляди, була перш за все історична дійсність України середини і другої половини 18 cт. Знищення Катериною II залишків державної автономії, відсутність суспільних шарів, які могли б очолити національно-визвольну боротьбу перетворило українське суспільство на апатичне. Історична поразка українських національних сил поставила перешкоду перед пошуком доріг виходу в політичній сфері і направила думку до самопізнання етики, гуманізму. Можна погодитися з одним, дослідником цієї проблеми, що "це була і форма порятунку тих здорових національних сил, які не хотіли служити царизму, але не мали сил боротися з ним на політичному полі". Життя і творча спадщина Р. С. Сковороди, поета, викладача, філософа-мандрівника багато в чому підтверджує справедливість цих висловів, але багатогранна особа української культури виходить за рамки яких-небудь однозначних визначень.

У ранніх творах Г. Ськовороди сильна тенденція до критики окремих аспектів суспільного життя: прагнення до лихварства, поборів, накопичення багатства, кар'єризму, аморальна поведінка і ін.

Розділ ІІ. Стефан Яворський

Біографія Стефана Яворського

Народився Стефан Яворський в місті Яворі (в дійсності - Яворів) в Галичині (нині - Львівська область), у небагатій шляхетській православній родині. У 1667, після Андрусівського миру батьки Яворського переселилися з Польщі у село Красилівку біля Ніжина.[1]

Навчався у 1673-1684 роках у Києво-Могилянському колегіумі, у Йоасафа Кроковського і Варлаама Ясинського. Потім, прийнявши унію, продовжив освіту в Польщі, де вивчав філософію і богослов'я у Львові, Любліні, Познані та Вільно.[2]

У 1689 році повернувся до Києва - і зрікся унії. Прийнявши чернецтво, призначений професором Києво-Могилянської колегії: викладав у колегії філософію, богослов'я, поетику і риторику. Виконував обов'язки префекта. У ці роки видав чотири віршованих панегірики, написаних у стилістиці українського бароко і присвячених гетьманові Івану Мазепі й архієпископові Варлааму Ясинському, благодійнику автора (1685-1689). У Києві Яворський почав проповідувати, написав підручник риторики.[2]

У 1700 році приїхав до Москви, де у присутності Петра І вимовив проповідь на смерть воєначальника А. С. Шеїна. Несподівано для нього його поставлено митрополитом Рязанським і Муромським, а після смерті патріарха Адріана у році 1700 - місцеблюстителем патріаршого престолу (1701) і протектором Слов'яно-греко-латинської академії, яку став перетворювати у дусі "латинських навчань" за українським зразком.

Високий сан і пов'язані з ним різноманітні адміністративні обов'язки обтяжували митрополита, відволікали його від чисто літературних занять, - і він згодом намагався їх скласти з себе. Спочатку підтримуючи реформаторські починання Петра І, Яворський з часом став супротивником його церковної реформи, а в проповіді 1712 р. назвав царевича Олексія Петровича "єдиною надією" Росії, порівнявши його життя зі скитаннями Олексія, чоловіка Божого. Цар відразу заборонив Яворському публічну проповідь - проте зняв заборону через три роки. Заглибившися в учені праці, написав величезний трактат з догматичного богослов'я, антипротестантський за характером "Камінь віри" (1713-1715, вид 1728), але Петро І заборонив його видання, а митрополита поступово усував від ведення церковних справ: користуючись великим авторитетом, архієрей залишався главою московської церкви лише номінально, а реальна влада усе більш зосереджувалася в руках Феофана Прокоповича, попри те, що після утворення Синоду (1721) Яворський таки став його президентом.[3]

Спадщина митрополита Яворського як оратора - величезна: становить понад 300 проповідей, виданих лише частково у 19 ст. Його ораторське мистецтво визнавали навіть супротивники: автор памфлету "Молоток на Камінь віри" писав, що митрополит міг змусити слухачів то плакати, то сміятися. Тяжко-вчений стиль його проповідей, усіяних вишуканими алегоріями і складними метафорами, вражав слухачів, однак по своїй темі його "слова" найчастіше були далекі від сучасності.

Помер 24 листопада (за іншими даними 27-го) 1722 - у м. Москві. Похований в Архангельському соборі Рязані.

Твори Стефана Яворського

Стефан Яворський був одним з найосвіченіших діячів свого часу , автором цілого ряду глибоких літературних, філософських і теологічних праць, що відігравали помітну роль в куртурно-освітньому житті України кінця 17 ст. Стефан Яворський як викладач Києво-Могилянського колегіуму, поет і оратор був дуже популярний освічений колаї київської освіти .

Мислитель і церковний діяч. Його перу належать трактати, проповіді, віршовані твори: "Філософське змагання..." (1691), "Виноград Христов..." (1698), "Слово на прокляття Мазепи" (1709), "Візьми мя, Боже, вопіє Росія..." (1710), "Риторична рука" (1712), "Каміньвіри..." (1715), "Знаменіє пришестя антихриста..." (видано у 1748)

Отриманий досвід та знання дозволили Стефану Яворському стати визначним науковцем, зробити значний внесок у розвиток філософії, логіки. на посаді керівника Московської словяно-греко-латинської академії, митрополита Рязанського, а потім місцеблюстителя патріаршого престолу він стає одним з ідеологів тих реформ, які проводились Петром І, втілюючи в Росії гуманістичні традиції на основі православної культури. Саме в цій ролі ним було написано ключову роботу - полемічний трактат "Камінь віри". Закінчено його було 1715 р., і одразу він став широко відомим та мав визначний вплив на православ'я, водночас ставши предметом полеміки між православними, протестантами і ка-толиками.

Головним змістом "Каменя віри", яким визначено величезну роль цієї книги у розвитку релігійної думки України та Росії, є полеміка проти протестантських течій, популярних у східнослов'янських народів з 16 ст. Перш за все, значення праці "Камінь віри" слід вбачати в тому, що вперше було здійснено систематичний виклад православної догматики, причому виклад цей є повним і авторським, тобто в ньому можна вбачати філософську систему світогляду, засновану на релігійному віровченні. Подібний підхід, хоча й мав на меті протидію ренесансному впливу протестантизму, по суті є гуманістичним і не був сприйнятий однозначно не лише сучасниками, але й російськими вченими 19 ст., зокрема, Ю. Самарін стверджував, що "православна церква взагалі не має системи і не повинна мати її" [4]. Тобто проблема полягає в стосунках людини і релігії, в площині можливості або неможливості для людини особистісної свободи в лоні церкви. Стефан Яворський розбирає догматичну систему православ'я з точки зору глибоко віруючої людини, наділеної свободою думки і правом робити судження й висновки стосовно питань віросповідання. Особливо цікавою є його точка зору на ікону. Питанню догматичного обґрунтування використання ікон у літургійній практиці православної церкви Стефаном Яворським присвячено окремий трактат "Про святі ікони". Незважаючи на те, що питанням іконо писання та вшанування ікон було присвячено досить велику літературу і в більш ранній богословській літературі, в "Камені віри" висловлюються абсолютно нові аргументи і використовуються нові методи доведення. Ще однією важливою характерною рисою праці С. Яворського є використання ним в якості аргументів психологічних положень, тобто посилань на особливості сприйняття людиною тих чи інших об'єктів і явищ [4]. В цьому виявилась характерна для вченого гуртка Києво-Могилянської академії увага до місця людини в літургійній практиці створення і вшанування ікони. Людина-творець є центром світу і саме вона робить можливим той вплив, який справляє ікона. Тобто ікона, з точки зору Яворського та його попередників київського гуртка, є своєрідним середовищем, у якому відбувається трансценденція людини до Бога

Політичні погляди

Стефан Яворський (1658-1722) був українським і російським церковним діячем - митрополитом Муромським та Рязанським, місце-блюстителем патріаршого престолу, очолював Священний Синод. Навчався і викладав у Києво-Могилянській академії. Відомий також як автор праці "Камінь віри" (1715) та численних проповідей.

Владні відносини в тогочасному російському суспільстві С. Яворський уявляв у вигляді своєрідної піраміди, на вершині якої стояв імператор, нижче знаходилися князі та бояри, що перебували на державній службі, за ними розташовувалися вищі офіцери армії і флоту, нижче - купецтво, духовні чини і в самому низу - простий народ.

Образним було і уявлення С. Яворського про соціально-політичну структуру суспільства. На його думку, як у колісниці є чотири колеса, так і в суспільстві є чотири чини. Перше "колесо", перший чин - аристократія: князі, бояри, вельможі, царські радники; друге "колесо" - військові; третє "колесо" - духовенство, а четверте - це "люди простонародні": міщани, купці, художники, ремісники, селяни-землероби. В обох випадках - і з "пірамідою", і з "колісницею" - йдеться про аристократично-мілітаристичну державу, де на верхніх владних щаблях перебувають царські вельможі, генералітет та офіцерство. Духовна знать, що освячує таку структуру, знаходиться на третьому місці.

Суспільно-політичні погляди С. Яворського відображають кризу церковно-феодальної ідеології часів петровських перетворень. Як охоронець держави у своїх проповідях він закликав "людей простонародних до смирення та послуху владі". Підтримував заходи Петра І щодо зміцнення держави, створення регулярного війська, розвитку економіки та освіти. Як релігійний діяч С Яворський водночас обстоював інтереси церкви. Значну увагу приділяв актуальній у ті часи проблемі співвідношення світської і духовної влади, держави і церкви. Спочатку він дотримувався поширеної в Україні думки про те, що держава і церква є рівноправними. Згодом, уже в Москві, він всіляко домагався невтручання держави у справи церкви. С. Яворський бачив, що зміцнення держави ставить церкву в залежність від держави, і тому всіляко намагався піднести авторитет церкви, зміцнити її вплив на суспільне життя. Захищаючи інтереси церкви, він обстоював її владу в духовному житті суспільства, відкрито виступав проти заходів держави з обмеження церковного впливу в суспільному житті, підпорядкування церковних справ світській владі. Він доводив, що "царі більше панують над тілом, ніж над душами людськими. А духовна влада більше піклується душами, ніж тілами".

С. Яворський ставив собі за мету пристосувати російське православ'я до нових соціально-політичних умов, що формувалися в Росії під впливом розширення її зв'язків з європейськими державами. Він намагався раціоналізувати православ'я, пристосовуючи деякі його догмати до католицизму. В кінці життя відмовився від світського життя й зосередився на етико-гуманістичній проблематиці, що було своєрідним протестом проти підпорядкування в Росії церкви державі.[5]

Висновок

Майже 200 років Києво-Могилянська академія виконувала роль освітнього і культурного центру не лише в Україні, а й у Східній Європі. Вона мала ще одну історичну цінність академія заклала підвалини для інтелектуального і культурного життя другої половини 18-19 ст.

Загалом для могилянських інтелектуалів у 17-18 ст. актуальними були проблеми природного права, його місця у структурі права, суспільного договору, державного устрою (форм державного правління), значення природного і позитивного права в житті людської спільноти, співвідношення світської і церковної влади тощо. Розв'язування цих проблем вони шукали на характерному для барокової доби шляху поєднанн ідей середньовічної і ранньомодерної філософії права.

Суспільно-політичні погляди С. Яворського відображають кризу церковно-феодальної ідеології часів петровських перетворень. Як охоронець держави у своїх проповідях він закликав "людей простонародних до смирення та послуху владі". Підтримував заходи Петра І щодо зміцнення держави, створення регулярного війська, розвитку економіки та освіти.

Джерела та література

Розділ 1.

1. Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст. (1500 імен), К.: Вид. дім "КМ Академія", 2001. 736 с.

Розділ 2.

1. Терновский Ф. А. Митрополит Стефан Яворский (биогр. очерк) // ТКДА. - 1864. - №1;

2. Смирнов С. История Моск. славяно-греко-латинской академии. - M., 1855;

3. Самарин Ю. Т. Стефан Яворский и Феофан Прокопович // Соч. - Т. 5. - М., 1880;

4. Борисенко К. Художні особливості трактату Стефана Яворського "Камінь віри" - Літературознавчі обрії // Випуск 3. - К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2002. - С.41 - 44;

5. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Навчальний посібник// Шляхтун Петр Панасович - К:Либідь , 2005 - c.576.

2

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики

Наукова дисципліна - Історія політичних вчень

Миколаїв-2014

Показать полностью… https://vk.com/doc59400247_343900503
39 Кб, 24 ноября 2014 в 21:54 - Россия, Москва, ИПВ, 2014 г., docx
Рекомендуемые документы в приложении