Всё для Учёбы — студенческий файлообменник
1 монета
docx

Студенческий документ № 091265 из МЭГУ

ІНФОРМАЦІЙНІ ЖАНРИ

1.Властивості новини

Новина - оперативне інформаційне повідомлення, яке містить суспільно важливу та актуальну інформацію, що стосується певної сфери життя суспільства загалом чи окремих його груп. В журналістиці - окремий інформаційний жанр, який характеризується стислим викладом ключової інформації щодо певної події, яка сталася нещодавно.

Зазвичай, новини на телебаченні і радіо передаються кілька разів на день, починаються на початку години та тривають від двох хвилин до півгодини. Вони, зазвичай, являють собою перелік окремих новин з таких областей, як політика, економіка, наука, культура, спорт, з прогнозом погоди в кінці. Передбачається, що новини повинні бути викладені максимально нейтрально і об'єктивно, і окремо від коментарів. Вибір новин для добірки здійснюється редакцією.

Основними характеристиками новини є: оперативність, актуальність, суспільна значущість або інтерес, об'єктивність, достовірність, специфічність побудови інформаційного повідомлення [1]:

* оперативність - інформація про певну подію має бути максимально швидко оприлюднена через відповідний канал передачі інформації, інакше вона перестане бути новиною;

* актуальність - інформаційне повідомлення має зачіпати важливі для суспільства питання, привертати суспільну увагу, спонукати до ширшого обговорення;

* суспільна значущість або інтерес - новина має висвітлювати питання, які є цікавими суспільству, певним його верствам чи великим соціальним групам, а не одній чи кільком людям;

* об'єктивність - незаангажованість подачі інформації, відсутність її викривлення чи перекручування, висвітлення різних точок зору на питання;

* достовірність - подача правдивої інформації з перевірених джерел;

* специфічність побудови інформаційного повідомлення - новинне повідомлення містить лише найважливішу інформацію з теми без заглиблення у деталі. В пресі за обсягом не має перевищувати 20 рядків, в теле- та радіопрограмах - 1-1,5 хв.

4. Особливості побудови інформаційного ліду

Лід (від англ. lead - керувати, очолювати, займати перше місце, бути попереду) - короткий виклад журналістського матеріалу, що розміщується після заголовку й перед основним текстом. Існує правило, згідно з яким матеріал довший за 100 рядків мусить бути супроводжений лідом. У термінологічному словнику українських журналістів у цьому значенні вживається ще слово "вріз" ("врізка").

Лід покликаний представити читачам наступну статтю, привабити їхню увагу, але найважливіша його функція - зорієнтувати читача в змісті матеріалу. У західній пресі лід набув надзвичайно широкого застосування в 1980-тіроки. Саме тоді були зроблені точні статистичні підрахунки, які засвідчили, що читач за 3-5 секунд проглядає заголовок; 30-40 секунд витрачає на ознайомлення з лідом і 3-5 хвилин - на цілий текст. А відтак стало зрозумілим, що "лід" - проміжний між заголовком і текстом етап сприйняття читачем матеріалу, який має вирішальне значення для просування новину свідомість читача.

Лід повинен мати шрифтове виділення, у процесі попереднього ознайомлення читачі проглядають ліди, обираючи матеріали для докладного текстуального ознайомлення. Виділяють дві функції ліду: 1) інформаційну і 2) мотивуючу. Виконуючи першу функцію, лід мусить інформаційно розширити назву. Виконуючи другу функцію, лід мусить заінтригувати читача (іноді шокувати), дати йому мотив для ознайомлення з наступним текстом.

Мистецтво складання лідів доступне досвідченим журналістам, оскільки лід - це стиснута в кілька речень наступна стаття. Лідами не є набрані жирним шрифтом перші абзаци статей, як це часто зустрічаємо в наших газетах, котрі засвоїли форму, але ще далекі від осягнення змісту явища.

Французька методика визначає такі правила написання лідів:

* він має бути написаний простіше за звичайний журналістський текст: складатися з простих речень, використовувати лише загальнозрозумілу лексику, не містити спеціальної термінології;

* у ліді не повинні перераховуватися цифри, вживатися абревіатури, маловідомі власні назви;

* початок ліду не повинен повторювати назву;

* заголовок і лід повинні складати дві змістовно й синтаксично незалежні одна від одної структури, кожна з яких є завершеною формулою, цілком зрозумілою без іншої;

* лід є незалежним від зачину тексту, тобто його першої фрази;

* лід найчастіше відповідає на запитання: що сталося? чому? в який спосіб?193

5. Звіт: Характеристика жанру, поняття світової події

Види звіту:

Прямий інформаційний звіт - відтворює подію в хронологічному порядку. Журналіст докладно відображає те, що відбувається, нічого не коментуючи.

Аналітичний звіт - розповідаючи про подію, журналіст повідомляє подробиці з деякими коментарями.

Тематичний звіт - порушує хронологічний порядок події, автор вибирає доповіді, пов'язані однією-двома темами, проблемами, відмовляється від побічних деталей і приділяє увагу виступам людей, що торкнулися обрану їм тему.

Інформаційний звіт виділяється в особливий жанр тим, що є предметом відображення різні зборів, партійні з'їзди, конференції, засідання парламенту. Мета звіту - повідомити про прийняті рішення, у своїй важливо точно викласти формулювання прийнятих рішень, ніж створити неприємностей, що з спотворенням информации.

Звіт, як і замітка, по праву вважається найстарішим жанром друку, що має глибоке коріння. Він друкувався ще на сторінках перших газет і журналів, що виходили в 17 столітті в Німеччині, в Англії, Франції і давав відомості про прийоми при королівських та князівських дворах. Пізніше звіти давалися про парламентські засіданнях та дебатах в них. Звіт широко використовується пресою і сьогодні. Поряд з інформацією про найважливіші політичні події - сесіях Олій Мажліс, зборах, демонстраціях і т.д. - Звіт ставить гострі назрілі проблеми соціально-політичного значення.

Звіт передає істота обговорюваних питань, характеризує мови ораторів, повідомляє про вжиті заходи та рішення. Поряд з офіційними інформаційними звітами газети публікують проблемні, аналітичні звіти, виступи делегатів і т.д.

Журналіст, виконуючи завдання редакції, оповідає у звіті про те, що бачив і чув. Розміри звіту бувають різні - від декількох десятків до багатьох сотень рядків. Це залежить від значущості самої події.

Розрізняються звіти трьох видів: загальні (прямі), тематичні та звіти з коментарями.

Загалом звіті репортер дотримується викладу фактів у хронологічному порядку. Скажімо, "на останній сесії Олій Мажліс з доповіддю виступив ... Він говорив про ... У дебатах виступили ... "і т.д. Однак і тут журналісту слід передати основні моменти виступу, доповідача і учасників у дебатах.

6. Відмінності написання звіту та репортажу

Відмінність сучасного звіту від репортажу полягає в тому, що в основі звіту лежать подія, що виражається у словесній формі, а в основі репортажу - події, явища, факти, що виражають момент зміни як в часі, так і в просторі.

Репортаж - оперативний жанр, у якому динамічно, з документальною точністю і емоційністю відтворюється дійсність у її розвитку через безпосереднє сприймання автора, що створює ефект присутності самого читача, глядача чи слухача на місці події. Репортер є однією з найпопулярніших спеціалізацій у журналістиці. Окрім суто професійних навичок із підготовки тексту, бажано мати хорошу реакцію, вміння пристосовуватися до будь-якої, навіть екстремальної ситуації, знаходити вихід із скрутного становища. Останнім часом екологічна журналістика значну увагу приділяє висвітленню та аналізу різноманітних техногенних катастроф, природних негараздів, наслідків дій військових тощо.

Звіт - це оперативний жанр журналістики, який не лише повідомляє, а й аналізує важливі суспільно-політичні події, для яких характерна дія, виражена словом. Як правило, звіт готують за результатами різноманітних засідань, зустрічей, конференцій тощо. Іноді для журналістів пропонуються підготовлені заздалегідь матеріали. У процесі підготовки звіту існує спокуса використати повністю наданий прес-реліз чи переписати його значну частину. Це призводить до появи надзвичайно нецікавих матеріалів-довідок, якими ще часто насичена переважно місцева преса, засновниками якої є адміністрації різного різня. Треба мати чітку позицію у спілкуванні з чиновниками, котрі хочуть побачити надрукований матеріал на зразок доповідної записки. Газета чи ефір не є додатком їхнього кабінету. Звіт у пресі має бути цікавим насамперед вашій аудиторії.

7. Види репортажу

Термін "репортаж" походить від французького ''reportage'' (англійського ''report''), що означає повідомляти, передавати. Виник термін у середині 19 століття, але цілком зрозуміло, що до появи терміна в періодичній пресі з'являлися повідомлення, що містили деякі репортажні елементи.

Спочатку жанр репортажу представляли публікації, що сповіщали читача про хід судових засідань, парламентських дебатів, різних зборів і т.п. Пізніше такого роду "репортажі" стали називати "звітами". А "репортажами" почали іменувати публікації трохи іншого плану, а саме ті, котрі за своїм змістом, формою схожі на сучасні нариси. І зараз, коли європейський журналіст говорить щось про репортаж, він має на увазі те, що ми називаємо нарисом. Тому у них виявлялося своєрідне ставлення до факту.

Види репортажу. Існує поділ репортажів на 3 групи:

- подієві (новинні);

- тематичні;

- постановчі.

У першому випадку мова йде про показ реальної події, що протікає незалежно від репортера, завдання якого - якомога точно і досить докладно проінформувати про це. Визначальною є сама подія, її розвиток.

За способом відтворення події подієві репортажі можуть бути прямими (класично - репортаж зі спортивних змагань, урочистих засідань, концертів) - репортажі, що транслюються одночасно з подією, яка відбувається. Інша група - репортажі в запису - модифікований репортаж, зафіксований на певному носієві інформації, що характеризується переміщенням у часі та скороченням тривалості дійсної події.

За співвідношенням з подією розрізняють доподієві і післяподієві репортажі.

За прогнозованістю виокремлюють плановані репортажі, ситуаційні (репортаж із незапланованої події) та з екстреної ситуації (проблеми відображення події - швидке прибуття на місце дії, передача в редакцію до випуску).

У тематичному репортажі автор-журналіст підбирає об'єкт показу і події, що відбуваються, відповідно до заданої теми та ідеї твору. Цей вид репортажу ще називають "оглядовим", в інших випадках "проблемним" чи "аналітичним" (може містити міні-коментар). Такий репортаж найчастіше пов'язаний з показом цікавої для глядачів регулярної дії. Це може бути репортаж з міських вулиць про стан дорожнього руху або торгівлі, репортаж з майстерні художника, з цеху автомобільного заводу або з треку, де ці автомобілі випробуються, і т.п. Подією в цьому випадку можна вважати сам приїзд знімальної групи на об'єкт, сам факт показу буденного життя глядачеві.

Тематичний репортаж теж вимагає ґрунтовної сценарної підготовки, визначення ключових моментів дії і послідовності показу. Репортер стає учасником дії. Він є одночасно допитливим екскурсантом (на об'єкті) і почасти екскурсоводом (для глядачів), не підмінюючи однак тих, хто працює тут постійно і може дати більш глибокі і цікаві свідчення. Роль репортера - надати зібраній інформації популярної, захоплюючої форми. Репортаж в жодному разі не повинен бути стандартизованим. Гарного репортера відрізняє нестандартний погляд на що відбувається, уміння помітити в ньому цікаві для всіх подробиці.

Різновидом тематичного репортажу є так званий неподієвий (пізнавальний) репортаж, що не пов'язаний з актуальною одномоментною подією і допомагає реципієнтам вивчати життя в різних його проявах. Класичним зразком у західній журналістиці пізнавального репортажу є репортажі про життя тварин, екзотичні країни та ін.

В умовно названому постановчому репортажі журналіст відверто виступає організатором події. Цей метод одержав назву "змодельована ситуація". Можуть бути і ситуації, "спровокованої журналістом", але провокація - виклик до дій, що можуть мати важкі наслідки для того, хто провокує дію, а в репортажі подібне неприпустимо. Передбачається лише природна реакція людей на ті або інші пропоновані обставини. Постановчий репортаж з'явився як самостійний жанр на початку 90-х рр. і друкувався під рубрикою "експеримент" (як метод вивчення дійсності був присутній і раніше, але тоді міг називатися нарисом, кореспонденцією, фельєтоном).

Виділення окремого різновиду постановчого репортажу пов'язане з акцентуванням на особливому методі роботи з матеріалом, що, в свою чергу, найбільше було зумовлене необхідність відповісти на актуальні інформаційні очікування сучасної аудиторії, орієнтованої на отримання "живої" та сенсаційної інформації. А сама мова про здійснення певного експерименту журналістом має елемент інтриги (кореспондент "МК", що перевіряв роботу морга, видав себе за померлого і трохи не попав під ніж на розтині). Експеримент також може допомогти з'ясувати певні неточності, що виникли в питанні, приховані взаємозв'язки, що є характерною особливістю аналітичної журналістики. Експеримент може бути різним за ступенем складності: прості зводяться до запам'ятовування й описування спостережень над організованими явищами (Як я продавала косметику, продаж бананів...). Для складних експериментів необхідно розробити детальну схему проведення, прорахувати наслідки спланованих кроків, важливість їх для написання матеріалу.

Репортаж як синтетичний жанр належить до інформаційної журналістики, бо головна його мета - повідомлення про подію. Служба новин накладає на роботу журналіста-репортера суворі обмеження. По-перше, подія - не привід для викладу своєї особистої думки. Жодних оцінок. Факти і нічого більше. Необхідно давати об'єктивну і безсторонню інформацію. У цьому основне завдання. "Факти повинні бути представлені таким чином, щоб інформувати, а не переконувати, застерігає етичний кодекс американської телекомпанії "Сі-Бі-Ес". - Коли мова йде про спірні питання, глядачі не повинні здогадуватися, яку сторону підтримує автор". Однак усе одно репортаж є найбільш сприятливим жанром інформаційної групи для вираження авторського "я".

Є ще одна система градації різних типів репортажу, запропонована французькими вченими:

- гарячий репортаж (про несподівану подію, про передбачувану подію, яку треба висвітлювати негайно і яка має несподіваний фінал);

- теплий репортаж (про подію, яку починають висвітлювати в процесі її розвитку - на другий день катастрофи: організація допомоги або пошук причин катастрофи; про подію, яка триває в часі і яка може повторитися знову);

- холодний репортаж (про події, відомі заздалегідь: слухання в суді, вихід книги, візит президента, вибори). З-поміж холодних репортажів вирізняються такі, які вертаються на сторінки преси певного числа щороку, їх називають вічнозеленими. Приміром: день незалежності, 1 вересня, перші заморозки, Новий рік, Різдво, щорічні премії тощо. Для теплого і холодного репортажів журналіст зазвичай має більше часу на підготовку.

8. Міра вираження авторського "я" у репортажі

Визначення лінгвостилістичної природи репортажу неможливе без звернення до його жанроутворювальних ознак, серед яких ми виокремлюємо, насамперед такі, як послідовне відтворення події, що вимагає зображувати побачене у формі теперішнього часу ("теперішнє репортажу"); наочність - створення образної картини шляхом деталізації, відтворення вчинків та реплік дійових осіб; емоційний стиль викладу; розповідь очевидця про подію ("ефект присутності" автора як дійової особи). Зрозуміло, тодішній репортаж не міг мати всі ті риси й характерний зміст, які притаманні сучасному репортажеві. Образ автора у запорізьких репортажах 20-30-х років представлений зі зниженою модальністю, що зумовило незначний вияв публіцистичності, емоційності, характерний для цього жанру. Г. Солганик слушно зауважив: "... автор тоталітарного періоду - це офіційна, защебнута на всі ґудзики, насамперед соціальна людина, яка виражає емоційно, пристрасно і пафосно пануючу ідеологію, використовує апробовані, загальноприйняті звороти мови. Особистість автора, його індивідуальність проявляються слабо.

Авторська присутність у тексті була визначальним стилістичним чинником, диференційною жанровою ознакою репортажів місцевих газет аналізованого періоду, суб'єктивність журналістського тексту досягалася відповідними особовими займенниками та формами дієслів. Розробивши класифікацію основних типів мовлення, Г. Солганик зазначав: "Репортаж належить до III типу мовлення. Це означає, що мовлення у ньому ведеться від 1-ої та 3-ої особи, але фактичний виробник мови відомий - це автор. Участь автора, прямого, безпосереднього "я" у мовленні, контамінація I-II типів (мовлення від 1-ої особи (I тип) та 3-ої особи (II тип).- І. Г.) має величезне значення: визначає суть стилю жанру, рухає сюжет, забарвлює емоційно виклад, скріплює різнорідні елементи репортажу" [5, с. 19].

У репортажах періодичних видань Запоріжжя трапляються експліцитні та імпліцитні форми вираження авторського "я" (зауважмо: роль цієї жанроутворювальної ознаки в композиційній організації тексту визначальна). Аналіз архівних даних засвідчив, що в межах досліджуваного періоду імпліцитні форми переважали. Це пояснюється як внутрішньою еволюцією жанру, так і відповідним типом спілкування ЗМІ з реципієнтом. "Присутність автора в репортажах, міра його активності, характер його участі в подіях (його "роль") є історичною категорією. Цей факт залежить як від соціальних причин, так і від мінливості власне стилістичних норм тексту" [6, с. 81]. Лише в незначній кількості матеріалів зафіксоване функціонування особових займенників 1-ої особи однини та множини, використання яких у структурі газетного тексту пов'язане з безпосередньою участю автора в мовленні, що зумовлює особливу публіцистичність та емоційність викладу:"Була негода... Падав сніг, що швидко танув. Калюжі, вітер - мокро, холодно. Та, незважаючи на негоду, коло сільсько-господарського музею я побачив натовп селян, що чекали на відкриття, силкуючися розглянути експонати через вікна. Разом з агрономом тов.Якименком та з групою селян я зайшов до музею" (Селянське життя. 1927. 16 січ.). У цьому фрагменті репортажного тексту інтенсивне використання особового займенника я створює певний настрій, відображає настанову автора на особисте відтворення і ставлення до зображуваного, веде до манери, що нагадує нарисову. Ефект "нарисовості" створюється і невеличкою пейзажною замальовкою, вміщеною на початку тексту (такі препозиційні замальовки були невід'ємними елементами тодішніх репортажів, ставши своєрідним каноном цього жанру). Номінативні речення допомагають рельєфно і яскраво виділити кожну деталь, відтінити кожну грань побаченого (Була негода... Падав сніг, що швидко танув. Калюжі, вітер - мокро, холодно).

У запорізьких газетах 20-30-х років поширеними були такі види репортажів, в яких авторське "я", виражене займенником 1-ої особи однини, мало й нейтральний у стилістичному плані характер: "Я зустрів їх о 7 годині. Вони - тов. Білоус, тов. Іванов ішли повільно, не хапаючись, дихаючи на повні груди, - мирний, тихий вечір очевидно навіював їх на цю принадну прогулянку" (Червоне Запоріжжя. 1929. 24 трав.). У цьому репортажі займенник "я" виконує функцію композиційно-стилістичну: введений на початку тексту образ автора є своєрідною перехідною ланкою до іншого аспекту викладу. Ефект присутності автора в тексті посилюється завдяки створенню "зорових" деталей ( ішли повільно, не хапаючись, дихаючи на повні груди; мирний тихий вечір; принадна прогулянка).

Відкриті форми авторського "я" у репортажах 20-30-х років - явища поодинокі. Непрямі способи вираження авторської присутності в репортажних текстах були стилістичною нормою: "По вогкому весняному полю, по набряклим теплинам та змішаному з шляховою гряззю снігу плентаємося до сусіднього села. Сельце розташоване коло Дніпра, і білі хатки ліпляться по схилу спадистого берега. В'їздимо в головну вулицю... Під'їздимо до Виконкому; захожу до світлиці чистенької, гарно вимазаної, знайомлюся з предсідателем..." (Червоне село. 1921. 23 берез.). Авторська присутність пронизує весь текст репортажу, але "я" автора виражено приховано, імпліцитно, за допомогою означено-особових речень. Суб'єктивність форми репортажу досягається описовістю (замальовки картин природи, інтер'єру, характеристики людей) та авторською модально-експресивною оцінністю: "Сонце яскраво світить: біля хатини закуталась у хустину велику, материну видно, дівчинка маленька, з русявою кіскою, провожає нас великими цікавими оченятами; А ось школа. Злиденна убога хатина з кімнатою-клясом..." (Червоне село. 1921. 23 берез.).

Якщо для сучасних репортажів характерна тенденція до різноманітності форм подачі матеріалу, відхід від інформаційності, що створює стилістичну строкатість, швидку зміну мовленнєвих планів, то в репортажах 20-30-х років достатньо значним був інформаційний елемент, що зумовлював послабленість суб'єктивної модальності в тексті, а звідси - тяжіння до офіційності. Саме тому в репортажах цього періоду переважає нейтральна лексика; розмовні, емоційно забарвлені конструкції, пов'язані з авторською лінією, майже відсутні: "Шахтаря з Донбасу Володимира Сосюру зустрічають довгими оплесками. В залі тихо. Він прочитав уривок з поеми "Червона зима", потім вірш і про батька... Вже пізно й решта письменників обмежилась тим, що прочитала невеличкі твори...Гуморист Чечевянський з великим успіхом прочитав декілька оповідань" (Червоне Запоріжжя. 1929. 21 трав.). У цьому уривку нейтральна лексика взаємодіє з усталеними мовними зворотами (зустрічають довгими оплесками, прочитав з великим успіхом), що надає текстові репортажу офіційності й споріднює його зі звітом. Ефект присутності автора як дійової особи виражається лише за допомогою характерних для цього жанру "зорових" деталей (В залі тихо; Вже пізно).

Комунікативним завданням репортажу є повідомлення про конкретну подію чи факт, що відбувається "на очах" автора: журналіст свідчить про те, що відбувається саме "зараз", поряд з ним. Це завдання визначає такі жанрові ознаки репортажу, як розповідна монологічна структура тексту та синхронний характер самої розповіді (синхронність досягається дієслівними формами теперішнього часу): "Щовечора, як сонце має сховатися за обрієм під'їджаємо до артільського табору з культвечіркою. Зустрічають нас радо, весело. Вітають. Навколо гарби густішає натовп. Жниварки вже йдуть на відпочинок. Робочі нашвидку вмиваються, вечеряють"(Степова Комуна. 1930. 23 лип.); "159-а верства! Хто не був там минулого року, не може зрозуміти зміни, що відбувалася на цьому висілку.Там, де були бруд, пил, незагорожене місце - зараз прокладені стежки, насажено траву та квітки. Літній кіномайданчик і спортивне містечко, білі огорожі надають виселкові святковий вигляд. Біля одного з бараків грає гармошка. Часом до гри примішується звук бубона. Танцюють" (Червоне Запоріжжя. 1934. 24 серп.). Події в репортажі відображені у формі теперішнього часу, в тій послідовності, в якій вони розгортаються. Зіставно-протиставне безсполучникове речення (Там, де були бруд... - зараз прокладені...) поєднує минулий і теперішній план зображуваного явища, невеличка ретроспекція поглиблює наочність відтворюваної дійсності. Форма "теперішнього репортажу" зумовлює появу в тексті "я" автора. Словесна тканина буквально пронизана емоціями-переживаннями того, хто пише. "Зорове" враження досягається короткими авторськими відступами (Біля одного з бараків грає гармошка... Танцюють). У цьому прикладі репортажу відбувається взаємодія різних стилістичних планів: екстралінгвістичні чинники вимагають різних форм подачі матеріалу, різних видів мовлення. "Нарисовий" початок тексту стилістично контрастує з подальшою інформаційністю. Втім ця інформаційна частина позначена авторськими характеристиками (авторські відступи, питально-риторичні та окличні речення).

Міра авторської присутності, а також форми вираження образу автора в журналістському тексті визначаються як внутрішньою еволюцією жанру, так і загальноприйнятим у певній суспільно-політичній формації типом спілкування преси з аудиторією. У часи панування тоталітарної журналістики, "спрямованої на деіндивідуалізацію, деградацію особистості, зниження рівня її функціонування" [7, с.26], характерною була орієнтація на соціальний тип спілкування з реципієнтом (автор - "соціальна людина" [4, с. 31-39]), що спричинила в репортажах 20-30-х років імпліцитні форми вираження авторського "я", офіційність стилю, знижену модальність текстів.

9. Методика написання репортажу

Основні типологічні ознаки репортажу:

- послідовне зображення події - динаміка оповіді, пов'язана з тривалістю дії;

- наочність - створення образної картинки за допомогою предметного опису деталей, наведення подробиць, відтворення вчинків і реплік дійових осіб;

- максимальна документальність - репортаж не може бути реконструкцією події або творчим вимислом (можливим у нарисі або фельєтоні);

- емоційно забарвлений стиль оповіді, що надає додаткової переконливості;

- активна роль особистості репортера, що дозволяє не тільки побачити подію очима журналіста, але й провокує самостійну роботу читацької уяви.

Репортаж у пресі використовує виключно словесно-логічну символіку письмового мовлення, його бажано ілюструвати фотознімками. Репортаж у пресі може бути як подієвим, так і тематичним - про події, які об'єднані однією темою, але відбуваються у різний час. Наявність фото у репортажі не обов'язкова, але дуже бажана, мають поширення і самостійні фоторепортажі, де основні інформативну функцію виконують фотографії, а текст лише доповнює їх або взагалі відсутній. Радіорепортаж є суттєво ближчим до події, бо відображає її реальну дію за допомогою звучання. Але обидва вони позбавлені найголовнішого - видовищності. Призначення репортажу на радіо або газетній смузі - суто інформаційне.

Можливість подати репортаж у всьому багатстві його зображально-виражальних функцій з'являється тільки на телебаченні. Саме телерепортаж може відобразити справжнє життя. Описова функція в телерепортажі забезпечується оператором, а журналіст має пов'язати різні шматки дійсності логічним поясненням з елементами аналізу дії, яка розгортається в нього на очах. І якщо в друкованих ЗМІ репортаж це один з багатьох жанрів, то на телебаченні він - жанр № 1.

"Можливість винести око камери і вухо мікрофона на десятки кілометрів за межі студії, показати події які раніш були доступні тільки мікрофонові радіорепортера, або тільки камері хронікера, так ще в самий момент його здійснення. - це стало реальним лише з появою телебачення. І це зумовило, насамперед, спочатку виникнення телевізійної трансляції або некоментованого репортажу".

У таких репортажах немає закадрового журналістського тексту. Однак це не означає, що некоментований репортаж - поняття виняткове технічне: режисер та оператор відбирають зображення, нав'язують свою точку зору: глядач бачить лише те, що бачить оператор, причому лише так, як він бачить. У цьому виявляється своєрідне журналістське ставлення до події.

Пізніше з'явився й інший вид репортажу. Його назвали коментованим. Тут однією з головних фігур, поряд з оператором і режисером, став журналіст-репортер. І хоча протягом усього сюжету він, як правило, залишається за кадром, для глядача саме репортер виступає як очевидець, найбільш обізнаний у тому, що відбувається по той бік екрану.

Тривалий час панувала думка, ніби всі елементи життя - зображення, діалог, колір, атмосфера, доцільні лише в аудіовізуальній галузі. Отже, у друкованих ЗМІ залишається писати самі аналітичні викладки, коментарі, пояснення. Але досить знайти оригінальний кут зору, додати свіжих кольорів, жвавості - і газетний репортаж вийде не менш цікавим, ніж телерепортаж.

Окрім того, репортер друкованої преси має суттєву перевагу над своїми колегами з аудіовізуальних ЗМІ: його не видає громіздка техніка, телекамери, мікрофони, він може залишатися спостерігачем і не видавати себе.

Особливості мови, стилю та композиції репортажу

Репортаж за своєю природою має синтетичний характер. Як інформаційний жанр він споріднений з художньо-публіцистичними жанрами через використання методу наочного зображення дійсності. Однак в ньому наочність виконує чисто інформативну функцію, функцію повідомлення про цілком конкретну подію, явище й ін. А, скажімо, у нарисі наочне відображення має на меті насамперед узагальнення, типізацію. В аналітичних жанрах наочні деталі застосовуються для "прикраси", "пожвавлення" серйозних, а тому важких для сприйняття певної частини аудиторії міркувань автора.

В основі репортажу - новина в динаміці, цей жанр розгортає подію у часі, передає враження, мінливість події. Окрім теми, у ньому є образ. Мова репортажу поєднує документальність і художність, що повинні бути в ідеальному балансі, якщо буде переважати художність, то репортаж вийде белетристикою, а якщо документальність - то сухим і нецікавим. Тут припустимі емоційність, вигуки, суб'єктивні відчуття. Найчастіше використовується пряма мова, короткі діалоги..

Час у репортажі завжди дискретний, умовний, оскільки не відповідає реальному часу розгортання події. Це жанр фабульний, тобто час у ньому завжди спрямований від початку події до її завершення, з послідовним зображенням її розгортання. У сукупності з наочністю, тобто описом деталей і подробиць, послідовність викладу створює ефект присутності репортера на місці події.

У структурі репортажу присутні елементи зарисовки, інтерв'ю, звіту, кореспонденції: оповідь, пряма мова, барвистий відступ, характеристика персонажів, історичний відступ і т.д.

Художній план репортажу виявляється також у принципі присутності 5 відчуттів: зору, слуху, смаку, запаху, дотику. Фактор почуттів є для цього жанру визначальним, бо найперше завдання репортажу - викликати емоційну реакцію. Репортаж багато втратить, якщо буде перевантаженим інтелектуальними сентенціями, складними порівняннями, заплутаними емоціями. Завдання репортажу зробити так, щоб реципієнт сам усе бачив і чув. Не зрозумів (як в аналітичних), а саме відчув. Тому під час роботи над репортажем треба постійно фіксувати максимум деталей, які допоможуть відтворити атмосферу події. Ці деталі забуваються надзвичайно швидко.

За вивченням наслідків події репортаж споріднений з аналітичними жанрами, зокрема з журналістським розслідуванням, він також визначає сутність цілого напряму в журналістиці, іменованому "репортерський фільм". В його основі лежить невимушене спілкування журналіста зі співрозмовниками, показ сьогодення, що переплітається з минулим, драматургія епізоду, тривалого в часі, різноманітного за прийомами, але єдиного за стилем твору, де сам репортер виступає як людина, що добуває цікаві свідчення і факти, але не надто претендує на їх узагальнення.

Визначальною ж рисою репортажу є динамічна дія. Для репортера, на відміну від хронікера або оглядача, важливіше показати те, як розгортається на його очах подія, а не її підсумок.

10. Засоби зацікавлення у новині

Поняття "новина", яке є знаковим для соціокультурного мислення ХХ-ХХІ ст., зазвичай сприймається як загальновідоме, апріорне. Сенсації, "гарячі новини", "новина часу" - ці явища мас-медіа є невід'ємною частиною побуту звичайної сучасної людини. Поняття новини є ужитковим і, як правило, не супроводжується коментарями та поясненнями. При цьому у свідомості пересічної людини воно міцно пов'язане з діяльністю ЗМК. Проте, якщо відійти від цього стереотипу і простежити становлення власне поняття новини протягом лише XX ст., то можна побачити певні сутнісні трансформації, що відображають передусім зміни у соціокультурній свідомості людини.

Наступним за часом укладання є словник Ушакова (1934-1940), який містить таку словникову статтю: "Новость - что-н. ранее не бывшее известным, не употреблявшееся; новое изобретение, открытие" [1].

Зміни статусу новини можна побачити на прикладі відомого тлумачного словника С. Ожегова (1949). Цей словник не містив статті "новина". Проте у перевиданні 1992 р. (С. Ожегов, Н. Шведова) з'являється таке тлумачення: "1. Нечто новое. 2. Недавно полученное известие. 3. Информация о текущих событиях. Программа новостей. Новости в эфире. 4. То же, что новизна (устар.). Новостные программы" [1].

Із розвитком ЗМК поняття новини починає міцно пов'язуватися саме з діяльністю мас- медіа. Проте слід зауважити, що в сучаснихх українських тлумачних словниках визначення поняття "новина" здебільшого ґрунтуються на класичних визначеннях, наведених Б. Грінченком та В. Далем. Так, у словнику за редакцією В. Буселя (2005 р.) можна знайти таке тлумачення: "НОВИНА, -и, ж.

1. Щойно або недавно одержане повідомлення, звістка і т. ін. про кого-, що-небудь. 2. Те саме, що новинка 2. 3. рідко. Те саме, що новизна 1. 4. Урожай нинішнього року 5. Земля ніколи не орана або вперше зорана; цілина" [3]. Однак ця класична культурна традиція взагалі не знаходить відображення у новітніх словниках та енциклопедіях, що вже не роз глядають новину окремо від ЗМК.

Сучасна Електронна енциклопедія Вікі- педія пропонує таке визначення: "Новина - оперативне інформаційне повідомлення. Засоби подачі новин будуються за двома принципами: жорстким - від основної інформації до другорядної та м'яким - зі згадуванням цікавих фактів". У даному твердженні немає прямого посилання на ЗМК, проте пояснення щодо засобів подання новин дають зрозуміти, що йдеться саме про масмедійний текст та його структурні особливості. Можна зробити висновок, що у свідомості сучасної людини новина настільки міцно пов'язана зі ЗМК, що автор визначення навіть не вважає за потрібне давати більш детальні пояснення чи коментувати та обґрунтовувати визначення прикладами з інших, аніж мас-медіа, сфер та галузей. Це підтверджується й наступним, доволі яскравим та показовим моментом. Та ж сама Вікі- педія містить тлумачення слова "новини": "є множиною від "новина" та зазвичай являє собою програму (зібрання декількох новин) на телебаченні та радіо. У друкованій пресі також називаються зведення новин" [4]. Отже, новина та новини розглядаються не як явище буття, що не залежить від мас-медіа, а як безпосередній результат роботи ЗМК. Електронна енциклопедія Вікіпедія є "живою", тобто постійно поновлюваною, і останні корективи в цю словникову статтю було внесено вже у 2009 р. Таким чином, це визначення новини найбільше відповідає сучасним тенденціям розвитку соціокультурної свідомості.

Якщо узагальнити сучасні ужиткові уявлення та словникові тлумачення поняття новини, то можна навести такі основні значення:

1. щось таке, що було раніше невідомо, певна нова інформація;

2. повідомлення про щось нове або про те, що сталося нещодавно;

3. публікації в ЗМІ про поточні події або актуальні проблеми;

4. добірки новин у газетах або спеціальні передачі на телебаченні та радіо.

Цей перелік відображає ключові особливості, властивості та характеристики новини, що міцно закріпилися у свідомості сучасної людини. Таким чином, зазвичай, під новиною розуміють інформацію про явище або подію, що сталася нещодавно, знайшла відбиття у ЗМК та була включена до випуску або добірки новин. Саме в такому розумінні новина у другій половині ХХ ст. посіла легітимне місце в словниках, стала невід'ємною частиною життя людей взагалі та повсякденності кожного окремого індивіда. Проте становлення цього поняття ще не завершено й сьогодні, бо з розвитком електронної мережі інтернет, новина набуває нової форми існування, а отже, змінюються сутнісні характеристики цього явища.

Трансформація загального фонду знань, що відбивається на такому глибоко укоріненому в соціокультурній свідомості понятті, як новина, є індикатором важливих змін у культурній не генній пам'яті (Ю. Лотман) суспільства. Зміни відбуваються насамперед саме в повсякденності пересічної людини. Інтернет теж прискорив ці зміни, створивши ідеальний із технічного погляду простір для поширення новин. Унаслідок цього змінюється статус новини, її сутність, виникають новинні тексти, які вже складно класифікувати за традиційним жанровим поділом. Саме тому актуальним завданням розвідки є визначення характеру трансформації новин в інтернеті, який є новим середовищем масової комунікації. Природно, що мережа - якісно новий простір соціальної комунікації, невід'ємна частина життєвого світу (Г. Гусерль), окремої людини та культури взагалі.

Апріорність поняття "новина", з одного боку, та відносно нетривалий термін його існування як невід'ємної частини побуту сучасної людини - з другого, спричинили те, що в професійному середовищі воно переважно вживається без будь-яких пояснень та ґрунтовного аналізу. Таку ситуацію не можна прийняти взагалі, а надто у зв'язку з появою інтер- нету, який багато в чому став каталізатором розвитку саме новинної журналістики.

Попри те, що журналістикознавці найбільш активно використовують поняття "новина", вони майже не дають йому системного цілісного визначення. Водночас ужитковий характер слова "новина" та тотальна поширеність цього поняття призводить до того, що у багатьох дослідженнях, в тому числі й у підручниках із журналістикознавства та масової комунікації, часто можна знайти лише такі вимоги до новин, як оперативність, точність, актуальність, об'єктивність тощо. При цьому дослідники (наприклад, М. Шостак, Л. Васильєва) зазначають, що кожна окрема редакція або журналіст має свої уявлення про необхідність дотримання певних вимог, що теж ускладнює визначення поняття "новина". Деякі російські та українські підручники послуговуються визначеннями новини закордонних науковців.

Так, Л. Васильєва, посилаючись на Е. Ден- ніса та Дж. Мерілла, дає таке визначення: "Новина - це повідомлення, в якому викладено сучасний погляд на дійсність щодо конкретного питання, події або процесу. В новині простежуються важливі для індивіда та суспільства зміни, що подаються у контексті загальноприйнятого або типового" [5]. Е. Де- ніс та Дж. Меріл наголошують на тому, що новина оформлюється з урахуванням консенсусу стосовно того, що цікавить аудиторію, а також обмежень (етичного, ідеологічного характеру та ін.), з якими стикається окрема редакція. Таким чином, новина є "результатом щоденно поновлюваної гри з досягнення колективного договору всередині редакції, що сортує події, які відбуваються у певний проміжок часу, з тим, щоб зробити швидкопсувний продукт" [5].

Можна зробити висновок, що дослідники пояснюють поняття новини крізь призму редакційної роботи, тобто новина - це те, що створюється штучно, залежить переважно від соціокультурних норм та правил, умов гри, а насправді не відбувається саме по собі та не залежить від суб'єкта сприйняття. При цьому, згідно з наведеним визначенням, новина в ЗМІ має випадковий характер, оскільки є результатом саме "щоденно поновлюваної гри". Е. Деніс та Дж Меріл у сформульованому тлумаченні кілька разів наголошують на цьому: новина - це недосконалий результат прийняття рішень нашвидкуруч у ситуації тиску зсередини і зовні" [5]. Дослідниця, яка спираючись на думку американських фахівців, наводить це визначення без будь-яких коментарів, а отже, погоджується з тим, що новина - є недосконалим, швидкопсувним продуктом, який виробляється в редакції, проте журналісти через брак часу не надто впливають на його якість. На нашу думку, наведене визначення є надто вузьким і не враховує багатьох чинників. Так, журналістові та редакції взагалі відводиться лише роль сортувальника. Проте ЗМК не просто відбирає, а й створює окрему новину-продукт, уводячи її у загальний контекст подій дня. Цей процес можна порівнювати з грою, але він не є випадковим, гра має відбуватися за певними правилами.

Дещо інший підхід пропонує німецький дослідник В. Шульц: "Поняття "новина" має широке і вузьке значення. У широкому значенні воно означає "повідомлення" або "послання" в процесі комунікації. Новина в газеті, на радіо чи на телебаченні є "новою інформацією", точніше: повідомленням про певну актуальну подію, яка викликає громадський інтерес, або - у вужчому розумінні - певним, створеним за встановленими правилами журналістським жанром (вербальна, графічна або телевізійна новина)" [6]. У наведеному визначенні широке тлумачення спирається на ужиткові уявлення про новину, повсякденні знання пересічного реципієнта. Проте ми можемо побачити два рівні існування новини та новинності. Другий рівень представлено у вузькому значенні новини, коли дослідник акцентує увагу на тому, що новина - не просто повідомлення, а побудований за певними правилами текст. Цей другий рівень показує, якою новина доходить до ре- ципієн-та, вказує на особливості жанрово- стилістичних характеристик новинного тексту в мас-медіа, тобто існування певної мовної гри, що відповідає комунікативним очікуванням реципієнта. Так, текст, що не відповідає вимогам жанру, не буде сприйматися читачем як новина і навпаки: наявність актуального інформаційного приводу може зробити певне повідомлення новиною.

Слід зазначити, що з розвитком телебачення, мобільного зв'язку, появою інтернету змінюється роль реципієнта в процесі створення новин. Відбувається перехід від інформування до комунікації (від ЗМІ до ЗМК). Реципієнт бере участь у формуванні власної інформаційної картини світу. Відображення цієї тенденції можна побачити у визначенні новини не лише у закордонних, а й українських дослідників, наприклад, у "Словнику журналіста" Ю. Бідзілі: "Н. - 1) щойно одержане повідомлення, звістка про особу, предмет, явище, ситуацію або подію; 2) різновид інформації, визначальною рисою якої є новизна; 3) інформаційний привід для створення журналістського матеріалу. Н. відзначається дієвістю, впливом на реципієнта, оскільки будь- яке нове явище аналізується й оцінюється з погляду його користі чи шкідливості для суспільства" [7]. Як бачимо, автор зазначає вплив новини на реципієнта.

Таким чином, для переважної більшості дослідників важливою характеристикою новини на сучасному етапі розвитку соціальної комунікації стає дієвість. Розвиток комунікаційних технологій дав реципієнтові можливість самому обирати власний інформаційний простір. Унаслідок цього перед ЗМК постало завдання зробити новину більш привабливою, інтерпелюючою, щоб саме вона увійшла в інформаційну повсякденність пересічної людини. Звісно, це було і раніше, проте сьогодні привабливість новинного тексту здебільшого стає важливішою за інші вимоги, такі як етичність, об'єктивність, достовірність.

Також є актуальним і відповідає сучасним тенденціям репрезентації новин тлумачення новини як інформаційного приводу, що відображає певні вимоги до структури новини. В інтернет-просторі інформаційний привід взагалі може стати окремою публікацією та не доповнюватись будь-якими коментарями.

11. Види інтерв'ю

Існують різні види інтерв'ю, які впливають на розробку стратегічних планів, обумовлюють характер попередньої підготовки, визначають особливості поведінки журналіста і співрозмовника, а також конкретну технологію проведення бесіди.

Наприклад, можна говорити про два різні способи спілкування - прямому, безпосередньому контакті зі співрозмовником і опосередкованому. Майже у всіх класичних інтерв'ю це відбувається синхронно, тобто в один і той же час і при безпосередньому контакті журналіста і співрозмовника - просторовому, візуальному, вербальному.

Існує можливість і опосередкованого спілкування, причому форми і комбінації опосередкованості можуть бути різними. Наприклад, інтерв'ю по телефону, при якому розмова може бути синхронним, але при цьому відсутній візуальний контакт. Щоправда, сучасні технології дозволяють брати інтерв'ю за допомогою супутникового зв'язку, коли співрозмовники можуть перебувати в різних містах, навіть частинах світу, при цьому маючи і візуальний контакт. Інший варіант опосередкованого інтерв'ю - письмова форма з можливістю відкладеного відповіді - практикується нечасто і, як правило, з дуже важливими персонами. А от за інтерв'ю за допомогою різних служб Інтернету (електронна пошта, чати, телеконференції), треба думати, велике майбутнє. Таке спілкування, опосередковане комп'ютерними і телефонними дротами, протікає у письмовій формі. Відповідна реакція може здійснюватися як в режимі відкладеного відповіді, так і в режимі он-лайн, а хороші канали зв'язку потенційно дозволяють встановити як голосовий, так і відеоконтакт з респондентом.

У залежності від цілей можна виділити наступні види інтерв'ю як методу одержання відомостей.

Інформаційне інтерв'ю - найбільш ходовий вигляд, націлений на збір матеріалу для новин. У силу жорстких часових стандартів це інтерв'ю відрізняється досить динамічними темпами. Наприклад, для висвітлення катастрофи національного значення телевізійної знімальної бригаді всього за одну годину вдається опитати більше десятка осіб. У ситуації, коли потрібно з'ясувати силу вибуху і передбачувана кількість жертв, у журналіста, звичайно ж, не завжди знайдеться час на всі стадії комунікації, зокрема для запропонованого етикетом початку розмови-"розминки". Однак, незважаючи на жорсткі тимчасові обмеження, дух діалогу і шанобливого ставлення до співрозмовника у створенні умов для відповідей повинен бути створений.

Кістяком типового інформаційного інтерв'ю є ключові для журналіста питання: хто? що? де? коли? чому? навіщо? Їх, як показує досвід, цілком достатньо для збору фактичних відомостей. Проте журналісти вдаються і до інших, для більш тонкої опрацювання сюжету, питань, уточнювальних або фільтруючим відомості. "Ви дійсно бачили, як вибухнув літак?" - Запитує журналіст у свідка авіакатастрофи. При цьому в кадрі потрібен не пусте, що випадково опинився недалеко від місця зйомки і підлеглий загальному емоційного збудження роззява, готовий відповідати перед камерою на будь-які питання.

До виїзду на інтерв'ю по подієвому приводу зазвичай через нестачу часу готуються рідко. Тому, формулюючи питання, журналіст при дослідженні ситуації та її причинно-наслідкових зв'язків частіше покладається на свою спостережливість.

Опинившись зі знімальною бригадою на місці пожежі, журналіст зауважує, що шланги для гасіння тягнуться не до найближчого пожежного крана, а майже через весь квартал. Він задає запитання керівнику пожежної команди: "Чому не використовується найближчий кран?". З'ясовується не тільки його несправність, але і те, що в такому ж стані перебуває майже половина пожежних вентилів у місті. Так, поруч з подією, пов'язаних з гасінням пожежі, виникає проблемне сюжет про пожежній службі міста.

Оперативне інтерв'ю - різновид інформаційного, тільки в ще більш стислому варіанті. Наприклад, в сюжет про пожежу включається висловлювання начальника пожежної служби про статистику і причини міських пожеж. Начальник може говорити перед камерою довго, однак у випуск новин із інтерв'ю увійде фрагмент на 20-40 секунд, а цитата буде чітко вписана в контекст сюжету. Такі оперативні висловлювання експертів, фахівців у будь-якій області за досить конкретних приводів є обов'язковою складовою новинних матеріалів друку, інформаційних сюжетів радіо чи телебачення.

Є ще один вид інтерв'ю, який ставить перед собою мету збору різних думок з якого-небудь конкретного, як правило, вузького питання. Популярну форму таких цільових інтерв'ю представляє бліц-опитування, або опитування на вулиці. Характерна особливість таких інтерв'ю - постановка однакових, фіксованих питань як можна більшій кількості респондентів, представникам однієї або, навпаки, різних соціальних груп.

Для телевізійного репортажу про акцію проти куріння молоді можна провести, наприклад, опитування студентів і школярів, задаючи кожному запитання: "Ви палите? Якщо так, то чи не збираєтеся кинути палити? ". А от для сюжету про те, які в місті виникли настрої після терористичного акту, що забрав життя кількох людей, краще взяти інтерв'ю у представників різних вікових груп.

Журналісти цей вид інтерв'ю нерідко помилково називають соціологічним опитуванням, тому що в ньому присутній елемент методу конкретних соціологічних досліджень - фіксований, чітке питання для великого числа респондентів. Однак у ньому відсутня головна вимога до соціологічних вишукувань - репрезентативність, тобто представленість різних соціальних груп, і, отже, за результатами таких опитувань не можна робити серйозних, що претендують на наукову точність висновків.

Інтерв'ю-розслідування проводиться з метою глибинного вивчення якого-небудь події чи проблеми. Як правило, воно організується докладно і не пов'язано жорстко тимчасовими обмеженнями, хоча, звичайно, і тут існують календарні плани. Предмет розслідування може бути складний і суперечливий. Тому й кажуть про комбінаторику методів. Дуже важливо приділити багато уваги постановці цілей та попередньої роботі з матеріалами, вивчити в повній мірі всі письмові джерела та усні свідчення, добре продумати стратегію бесіди. Найважливішим ланкою є тут питання. Однак треба продумати і інші елементи комунікації - такі, як перший контакт, невербальні форми спілкування, вміння слухати. В інтерв'ю-розслідуванні можуть бути задіяні кілька персонажів з різними темпераментами і соціальними ролями. Причому до кожного з них повинен бути знайдений індивідуальний підхід.

Інтерв'ю-портрет, або персональне інтерв'ю (ще на манер художників кажуть: "профіль"), навпаки, сфокусовано на одному герої, проте попередньо для підготовки бажано провести не одну зустріч з людьми зацікавленими, близькими або, навпаки, зі сторонніми спостерігачами. Героєм такого інтерв'ю може стати людина, який проявив себе в якій-небудь сфері суспільного життя і привертає інтерес широкої публіки. Рідше зустрічаються портретні інтерв'ю з так званими "простими людьми", які повинні в чомусь себе проявити або бути дуже типовими. Велику навантаження несуть і деталі побуту, інтер'єру, одягу, особливості мови героя - словом, те, що формує індивідуальність і повинно бути неодмінно передано читачеві.

Розглянемо ще один вид інтерв'ю, коли журналіст не просто виявляється посередником у передачі інформації, а виступає фактично на рівних зі своїм співрозмовником у процесі спільної творчості. Таке креативне інтерв'ю найчастіше називають бесідою, діалогом. Результатом же творчого партнерства є інформаційний продукт у близькому до художніх жанрі, який залежно від каналу передачі може втілитися в художньому нарисі, есе, документально-публіцистичному фільмі, діалог в ефірі і т.п. Перша умова такого інтерв'ю - великий професійний досвід, творча репутація журналіста. Друге - правильний вибір співрозмовника, за допомогою якого в силу його здібностей, вчинків чи соціального стану журналісту вдасться вийти на глибокий рівень узагальнень, побачити в проблемі драму, а в персональній долі - загальнолюдське початок.

12. Методика підготовки інтерв'ю

Підготовка до інтерв'ю - обов'язковий елемент інтерв'ювання незалежно від типу бесіди, її змісту і тривалості. Підготовка полягає в наступних нерозривно пов'язаних і невіддільних на практиці типах роботи:

- Загальна підготовка

- Конкретна підготовка

- Психологічна підготовка

Загальна підготовка - Вона складається із загальної ідеологічної та інтелектуальної підготовки журналіста, загально професійної, в тому числі з поглибленого вивчення якійсь певній галузі знань і спеціалізації журналіста (діяльності). Інтерв'ю - це питальний метод пошуку знань Правильна постановка питань потребує, перш за все, істинності їх передумов, а це в першу чергу забезпечується вихідними позиціями автора, його світоглядом. У всякому інтерв'ю відбувається процес сприйняття і оцінки співрозмовниками один одного. Психологи встановили, що сприймає суб'єкт робить висновки про пізнаванності особистості на підставі власного досвіду, наявних знань, ось чому інтелектуальний розвиток інтерв'юера, накопичення ним різнобічних знань в самих різних областях людської культури - професійна вимога.

Конкретна підготовка - до інтерв'ю складається з таких моментів:

визначення мети інтерв'ю і характеру необхідних відомостей

вивчення предмета інтерв'ю і співрозмовника

попереднє обмірковування ходу бесіди, складання питань

домовленість про зустрічі, місце, час інтерв'ю

Інтерв'ю в жур-ці може використовуватися для отримання будь-яких відомостей - як фактичних, аж до довідкових, так і суб'єктивних фактів свідомості людини - думок. Всякого роду оцінок.

Вирішуючи питання про вибір методу, слід подумати про те, які відомості потрібні. Як їх можна здобути, чи є в даному випадку інтерв'ю найбільш швидким і, головне, надійним способом їх отримання. Шумилова стверджує (і я з нею згодна), що стадія визначення мети (в залежності від проблеми, теми, жанру і ряду інших характеристик) присутня завжди, але вона може приходити згорнуто, і тут від інтерв'юера потрібно ще більш гостра інтуїція, проникливість, щоб визначити, які дані йому потрібні, як побудувати бесіду, в якому напрямку керувати нею.

Попереднє обмірковування ходу бесіди, складання питань

Вже в ході вивчення матеріалу у журналіста складається план майбутньої розмови. Яким він буде - з заздалегідь сформульованими, чітко продуманими питаннями або тільки у вигляді схеми, начерку тих головних проблем, які можна вирішити, залежить, по-перше, від цілей інтерв'ю, від смаків та звичок самого журналіста. Іноді наявність суворого списку питань обов'язково. Наприклад, коли журналіст йде до офіційної особи розмовляти з якоїсь чітко визначеною програмою. Заздалегідь підготовлені питання потрібно мати і для розмови по телефону, а так само, якщо вона проходить в умовах обмеженого временінтервью. Таким чином, якщо журналіст не становить питань, він продумує хід бесіди, подумки вибудовує її план. У нього повинні бути заготовлені: робоча гіпотеза, тобто уявлення про проблему, її розвитку, її місце в досліджуваному питанні, або, якщо мова йде про інтерв'ю-портреті, про головні риси героя і так далі. Робоча гіпотеза - це по суті обдумування конкретних цілей інтерв'ю на новому рівні, тобто конкретизувати мету, озброївшись ретельним вивченням предмет, майбутнього співрозмовника.

Драматургічний стрижень бесіди. Це той центральний елемент бесіди, який повинен об'єднати інтереси журналіста і інтерв'юйованого. Він дозволяє розговорити співрозмовника, змушує його висловитися серйозно, не стереотипно, захоплено. Часто таким стрижнем виступає зіткнення ідей, момент дискусії інтерв'ю. Який змушує співрозмовника заперечувати, доводити, розкриватися в суперечці.

Вибір місця і часу інтерв'ю

Готуючись до інтерв'ю, журналіст повинен подбати про те, щоб обстановка була психологічно сприятлива. Інтерв'юер повинен вибрати місце зустрічі обдумано, вирішити питання про присутність сторонніх. Місце зустрічі перш за все повинно бути зручно интервьюируемому. Якщо мова йде про тривалу бесіді, в якій журналіста буде цікавити головним чином особистість співрозмовника, добре домовитися про зустрічі у нього вдома. У звичній обстановці, як відомо, людина відчуває себе природніше.

Присутність же сторонніх неминуче впливає на результати бесіди, але воно не завжди шкідливо для журналістського інтерв'ю. Соромливого співрозмовника може заспокоювати присутність при розмові когось з близьких, так само присутність інших людей часом зупиняє від бажання похвалитися, збрехати.

Домовляючись про зустріч, журналісту слід уточнити, яким часом має в своєму розпорядженні співрозмовник і залежно від цього планувати інтерв'ю.

Психологічна підготовка - здійснюється як у загальній, так і в конкретній підготовці до інтерв'ю. Журналістська праця вимагає хорошої пам'яті, уваги. Спостережливості, уяви, вразливості, наполегливості, допитливості інтерв'ю

У будь-якому інтерв'ю відбувається процес сприйняття і оцінки співрозмовниками один одного, він починається в момент першого контакту інтерв'юера і співрозмовника і діє протягом всієї бесіди. У цьому процесі є закономірності, знання яких дає можливість контролювати його, дві з яких - стереотипізація, узагальнення.

Так само при підготовці у журналіста починає складатися враження про людину, з яким він має розмовляти: про соц. групі, до якої він належить, про його характер, про можливе відношенні до бесіди. Проте все це не повинно заважати об'єктивності сприйняття журналіста. Будь-яка упередженість перешкоджає отриманню достовірних знань. Щоб упередженість і стереотип не заважали сприйняттю, журналіст повинен налаштовувати себе на те, що реальність може не бути схожим на виставу, що створилося в нього під час підготовки інтерв'ю Кінцевий же результат інтерв'ю в значній мірі залежить від взаємин між учасниками бесіди. У зв'язку з цим вже в період підготовки інтерв'юер має обдумати, на скільки охоче беруть інтерв'ю, буде співпрацювати з ним. Так само журналісту необхідно прикинути, чи не буде в інтерв'ю питань або тим, які викличуть роздратування, збентеження інтерв'юйованого, а може бути якісь інші реакції, несприятливі для психологічної атмосфери бесіди. Без уміння психологічно налаштовуватись (а інтерв'ю відрізняється великим внутрішнім напруженням), мобілізуватися, не можна обійтися в мистецтві інтерв'ювання.

13 Методика проведення інтерв'ю

Початкова стадія інтерв'ю

Під початковою стадією інтерв'ю розуміється попередня домовленість по телефону, якщо вона має місце, перші хвилини безпосереднього контакту. Початкова стадія має велике значення для всієї бесіди, оскільки в ній закладаються основи подальших взаємовідносин всіх учасників. Керувати інтерв'ю на цій стадії значить створити у інтерв'юйованого таке уявлення про ситуацію інтерв'ю, яке допомагало б досягти плідної взаємодії. Для цього необхідно:

Створення образу інтерв'юера.

Перш за все співрозмовник сприймає зовнішній вигляд журналіста, його манеру триматися, говорити. Перше враження носить орієнтовний хар-р і пов'язано зі здатністю людини прогнозувати події і готуватиметься до них. Інтерв'юер зобов'язаний і правильно прочитати співрозмовника і створити умови для того, щоб правильно, без спотворень бути прочитаним співрозмовником. А компоненти, з яких складається образ сприйманого людини, такі: поведінка, міміка, вигляд, вираз обличчя. Роль цих компонентів зростає, коли контакт учасників не короткий (прес-інтерв'ю), а бесіда тривала, заснована на особистих взаєминах учасників її.

Так само цікаво те, що не можна вирішити питання про одяг, зовнішній вигляд, манеру триматися інтерв'юера-журналіста, не вирішивши спочатку більш загального і принципового питання: чи повинен журналіст вести себе в ситуації інтерв'ю природно, тобто як йому властиво у звичній обстановці, або він повинен грати в залежності від того. Як уявляє собі хар-р співрозмовника, його ставлення до жур-ам, його позицію в майбутньому обговоренні інтерв'ю На цей рахунок існують різні думки, ось одне з них:

Ось ви бачите перед собою підфарбовану даму в брючному костюмі, - говорила одна жур-ка, - у вухах у мене великі сережки. Коли я поїхала в колгосп писати про передову доярку, думаєте я їх зняла? Нічого подібного, і штани з собою взяла, і сигарети. А якщо я в Арктиці не фарбую вії, то тільки тому, що погода не дозволяє.

З цього випливає, що є журналісти які в будь-якій ситуації залишаються самими собою. Але є й такі, які вважають, що репортер має бути актором. Таки чином, на питання про те. чи може бути журналіст лицедієм, слід відповісти може, але не в якому разі не повинен. Психічні властивості журналістів настільки різні - один може володіти більшою артистичність, здатністю перевтілення, це для нього і є природна поведінка, іншому воно не властиво. Кожен журналіст має право обирати ті прийоми. Які йому близькі. Проте усвідомлення того, що зовнішні риси і манери інтерв'юера впливають на сприйняття співрозмовника, на що створюються в його уяві образ журналіста, необхідно інтерв'юеру незалежно від того, чи прихильник він природної поведінки або акторської.

Створення уявлення про цілі та завдання інтерв'ю

Людини, до якого прийшов кореспондент, перш за все, цікавить мета і причина бесіди, по якій в якості інтерв'юйованого обраний саме він. Завдання журналіста - визначити їх таким чином, щоб не спотворюючи дійсність, розташувати його на користь інтерв'ю, викликати бажання співпрацювати з інтерв'юером. Для цього він повинен уявити собі мотиви, за якими людина погоджується брати участь у бесіді, цілі, до яких він прагне. Вони можуть бути різні, причому їх може бути одночасно декілька. Іноді це бажання викликати певні дії: виправити, змінити, когось покарати. Так само таким мотивом може виступати бажання популярності Сильним мотивом, що спонукає людину взяти участь у розмові, є потреба в спілкуванні: людині потрібно висловитися, і інтерв'ю надає йому таку можливість і уважного співрозмовника в особі журналіста. Так само можуть вступати в інтерв'ю і під впливом прийнятих норм: правил ввічливості, гостинності, поваги до чужої праці. У залежності від того, як журналіст на підставі попередньої підготовки, власного досвіду і спостережень при безпосередньому контакті визначить мотиви, керівні співрозмовником, він повинен будувати вступну частину і перші питання бесіди, висуваючи то один, то інший аргументи, з тим, щоб посилити одні мотиви і послабити інші.

Розгортання бесіди

Відносини, що склалися на початку бесіди, в ході її розвиваються, змінюються і багато в чому залежать від уміння інтерв'юера направити розмову. Для успішного проведення її журналісту дуже важливо навчитися слухати свого співрозмовника. Вміти слухати - це не означає приймати все, що розповідають, не перебиваючи і не задаючи питань. Часом треба і направити розмову - журналісту не байдуже який він отримає матеріал, а час, як правило, обмежено. Управління ходом бесіди - складна справа, що вимагає великого досвіду, знань, такту. Керувати бесідою потрібно обережно, направляючи її в потрібну сторону. Якщо співрозмовник відповідає не в тому плані, як хотілося б журналісту, можна перефразувати основне питання і тим самим налагодити фокус відповідей. Коли співрозмовник відповідає загальними словами, не наводячи конкретних фактів, прикладів, не висловлює особистої точки зору, журналіст так само повинен втрутитися, оскільки такі висловлювання не несуть у собі інформації інтерв'ю. Тому найголовніше - питання повинні бути побудовані таким чином, щоб не викликати банальних відповідей. А щоб уникнути цього потрібно те саме знання предмета і загальна підготовка, про яку говорилося вище, але крім того знімання до співрозмовника, інтерес до нього, його міркувань, його емоціям, відкриттів, які не заплановано проявляються в інтерв'ю.

Висновок інтерв'ю

Інтерв'ю підходить до кінця. Цей момент психологічно цікавий тим, що інтерв'юйований розслабляється, напруга спадає, він відчуває себе вільніше. У цей час він може пригадати щось важливе, зронити якісь цікаві зауваження, доповнити свою розповідь. Журналіст повинен бути уважним до заключних словами, не пропустити того значного, що може в них міститися.

Прощаючись, журналіст повинен не тільки звести наклеп на всяк випадок можливість повторної бесіди, але й дати зрозуміти, що зустріч була цікавою, плідної, що беруть інтерв'ю, добре впорався зі своїм завданням, оскільки людина витратив час. Зусилля, і він повинен відчувати, що зробив це не дарма. Крім того, таким чином, журналіст закладає основу подальших зустрічей з цією людиною для самого себе і своїх колег.

14 Питання в інтерв'ю

У журналістській діяльності питання є дуже важливим знаряддям одержання відомостей. Питання відразу втягує противника в дискусію, не дає можливості ухилитися від відповіді, змушує відповідати по суті. Вся мережа питань повинна загнати супротивника в кут, а заключне питання підводить підсумки обговорення, остаточно ставить крапки над i. Отже, деякі тонкощі в постановці питання:

прекрасне загальне знання предмета обговорення

формулювання питань так, щоб виключити можливість ухилення від відповіді

перше питання має відразу втягувати партнера в бесіду

передбачення можливих відповідей співрозмовника і постановка від них наступних питань

Таким чином, питання - форма руху думки, але не заміна її.

Головне значення питань - це реалізація цілей і завдань інтерв'ю. Тому питання можуть бути класифіковані по безлічі підстав, наприклад:

за формою питання: Відкриті та закриті

Відкрите питання називає для інтерв'юйованого тему або предмет, а далі він вільний структурувати відповідь на свій розсуд.

У закритому питанні можливі відповіді закладені в ньому самому, так що опитуваний повинен вибрати висловлювання, думку, яка найбільше відповідає його позиції інтерв'ю. Закриті питання широко застосовуються в масовому опитуванні. У жур-ці вони застосовуються в тому випадку, якщо співрозмовник не може висловити свою думку в силу різних обставин: сором'язливість, страх здатися смішним, невміння висловити свою думку. Однак потрібно пам'ятати про небезпеку мимоволі нав'язати интервьюируемому відповідь.

Прямі та непрямі, особисті і безособові

У бесіді можуть виникати різного роду психологічні бар'єри: співрозмовник не може відповісти на питання тому, що соромиться, не вміє висловити те, що потрібно інтерв'юеру; тому, щоб послабити напругу, задають питання побічно. Але це доцільно лише у наступному випадку:

Необхідно отримати відомості про поведінку, стосунки, несхвалюваних, непопулярних у даному середовищі. Заздалегідь можна припустити, що співрозмовник затрудняється висловити думки, які йдуть врозріз з моральними або етичними нормами, розділяються тими соц. групами, до яких він належить. Тоді потрібно будувати питання, щоб він звільнив інтерв'юйованого від категоричності висловлювання, дозволяючи в той же час одержувати інф-ію про його поглядах і думках.

Дуже істотний вибір особистої і безособової форми питання. Особиста форма питання виявляє індивідуальна думка, безособова форма дає відповідь не про власну точці зору, а про думки інших, виявляє не особистість співрозмовника, а його уявлення про те, що вимагає реальність.

2. по впливу на співрозмовника:

Навідні або підказують питання.

Слід дбати про те, щоб питання не містили підказки: які відомості хоче отримати жур-ст, а які для нього не бажані. В інтерв'ю, що публікуються у пресі, а особливо часто на радіо-та телебаченні, зустрічаються питання: "Вам відомо, що ... .." Мало хто в таких випадках зважаться заперечувати журналісту, у якого всі вже розплановано і ясно. Більшість інтерв'юйованих в таких випадках поспішають висловити свою згоду. Іноді підказують питання навмисно використовують журналісти, особливо ті. Які заздалегідь все вирішили і не хочуть відмовлятися від сформованого уявлення.

3. по функції:

Основні, зондувальні, додаткові.

При підготовці до інтерв'ю журналіст повинен перш за все складати основні питання, які повинні принести найбільш важливі відомості. Однак у реальній ситуації основне питання може і не спрацювати. Люди часто уникають відповіді. У такому випадку за допомогою зондирующих питань і аналізу поведінки співрозмовника жур-ст зможе визначити причину незадовільного відповіді і ряд додаткових питань з тим, щоб отримати відомості. На які розрахований основне питання. Найчастіше зондувальні і додаткові питання не готуються заздалегідь, а виникають, коли не спрацьовує основне питання, а так само в тих випадках, коли виникає несподівано новий поворот теми або нова тема розмови.

Ось так само і контрольні питання можуть складатися заздалегідь, але і з'являтися спонтанно в ході інтерв'ю. Їх мета - перевірити, чи має інтерв'юйований насправді тими знаннями, на які претендує, тими почуттями, про які розповідає, одним словом, перевірка інформації, що надходить на достовірність.

Одним зі складових успішного інтерв'ю є грамотна мова і стиль питань.

Перш за все питання повинен бути зрозумілий интервьюируемому і мати для нього таке ж значення, що і для журналіста. Наскільки можливо, необхідно враховувати рівень знань співрозмовника і намагатися побудувати питання таким чином, щоб поняття і терміни, що входять у питання, були йому знайомі. Потрібно бути готовим перефразувати незрозуміле питання, пояснити термін. Хороший журналіст знаходити з кожним співрозмовником спільну мову, але це зовсім не значить. Що він повинен оперувати тими ж розмовними виразами, професійними словами, що і співрозмовник. Наступна вимога до питання - він повинен містити в собі одну думку. В іншому випадку інтерв'юйований відповідає тільки на останню частину запитання або на ту, яку йому легше запам'ятати. Іноді журналіст змішує в одному питанні трохи, оскільки намагається підказати співрозмовнику хід роздумів, і тоді ця сукупність питань перетворюється на подсказ.

Складаючи питання, журналіст повинен звернути увагу на те, щоб вони сприймалися як доречні в межах обговорюваної теми і відповідали цілям інтерв'ю. Питання так само може бути і несподіваним для співрозмовника, і незвичайним за формою, важливо, щоб журналіст умів подати його так, щоб він не спричинив негативного ефекту.

При складанні питань необхідно враховувати такий важливий фактор, як обізнаність співрозмовника. Якщо він не може відповісти на запитання. То виникає у самого неприємне почуття, що він не впорався зі своїм завданням, не виправдовує очікувань журналіста, упускає себе в його очах. Беруть інтерв'ю, може замкнутися, заквапився із закінченням розмови.

15. Поняття інформаційного приводу

Інформаційний привід - це якась подія, новина, до якої теоретично живить інтерес аудиторія того чи іншого ЗМІ. Не всі компанії здатні усвідомлювати важливість роботи над інформаційним приводом. Ось основні атрибути інформаційного приводу:

- Близькість теми аудиторії даного ЗМІ;

- Наявність у теми об'єктивної суспільної значимості хоча б для аудиторії даного ЗМІ;

- Наявність перспективи подальшого розвитку теми (кращий варіант - ланцюжок інформаційних приводів);

- Можливість прив'язки теми до колишніх публікацій (ми не можемо ні з того ні з сього почати говорити про абсолютно незнайомих читачеві або щзрітелю речі - у цьому лучае доведеться витратити час на маленький лікнеп).

Показать полностью… https://vk.com/doc10968369_90771824
85 Кб, 17 мая 2012 в 14:36 - Россия, Москва, МЭГУ, 2012 г., docx
Рекомендуемые документы в приложении