Всё для Учёбы — студенческий файлообменник
1 монета
docx

Студенческий документ № 091370 из МЭГУ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"МІЖНАРОДНИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМОНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"

ІМЕНІ АКАДЕМІКА СТЕПАНА ДЕМ'ЯНЧУКА

Кафедра теорії, історії держави і права та філософії

КУРСОВА РОБОТА

Дисципліна: Теорія держави і права

Тема: ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ

Виконав: студент 1 курсу

Юридичного факультету

Групи ЮПР-31

Андреєв І. А.

Перевірив:

Савченко Л. І.

Рівне - 2014

ЗМІСТ Вступ 3

1. Форма державного правління України 5

2. Монархія 8

3. Республіка 13

4. Нетипові форми правління 20

5. Державно - політичний режим України 25

Висновок 28

Список використаної літератури: 30

Вступ

В данній курсовій будуть описані основні форми правління, які існують в сучасному суспільстві і які існували до нього. Різноманітність цих форм залежить від багатьох факторів. Великий вплив на форму держави робить культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних світоглядів, національні особливості, природні умови проживання, суб'єктивні фактори і інші. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і його органів з недержавними організаціями партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою й іншими організаціями. Соціальні причини висуваються на перший план переважно у періодиреволюційних подій, як, наприклад, під час і після буржуазних революцій в Європі та Америці: молода, прогресивна буржуазія, яка очолювала широкі верстви населення, добилася обмеження влади монарха, ліквідації абсолютизму, встановлення дуалістичної чи парламентарної монархії, а іноді і республіки (наприклад, у США). Слідом за США президентські республіки утвердилися в країнах Латинської Америки. Нарешті, підвищення ролі парламенту в ряді країн Європи і Азії призвело до виникнення парламентарної республіки. Після краху тоталітарних режимів з початку 90-х років такий процес розвивається в багатьох країнах Африки. У ході цього історичного розвитку були і своєрідні зигзаги: республіка при фашизмі на чолі з Фюрером, Дуче, Каудильйо мало, ніж по суті відрізнялася від монархії (хоча юридично форма була іншою), а республіки в соціалістичних країнах, країнах соціалістичної і капіталістичної орієнтації (переважно в Африці) з однопартійною системою та проголошеної конституціями керівною роллю однієї партії мало зберігали справді республіканських рис. Поділ на монархії і республіки, а їх внутрішня класифікація на абсолютну, дуалістичну, парламентарну монархії, президентську та парламентарну республіки завжди мали і зараз мають досить жорсткий характер, крім цього існують і "гібридні" форми правління.

Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. В межах держави того самого типу можуть зустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади. Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається ним.

Існують різні точки зору на поняття "форма держави". Її трактують у вузькому змісті (тільки форма правління) або у широкому (сукупність форми правління, форми державного устрою). Політичний режим в цій ситуації розглядається як явище, яке характеризує сукупність держави, або область методів здійснення класової держави.

У юридичній науці форма держави аналізується по перевазі як зовнішня форма сутності, змісту і явища держави.

Під формою держави розуміється звичайно її організація, що виступає в єдності форми правління, форми державного устрою і політичного режиму, тобто відповідно основним, вузловим моментам цієї організації. У такий спосіб можна дати таке визначення форми держави:

Форма держави - складне суспільне явище, що містить у собі три взаємозалежних елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму.

У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку і взаємодії . Разом з тим форма існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми держави.

1. Форма державного правління України

Форма державного правління - це певний спосіб організації верховної влади в державі, який визначається джерелами влади, порядком формування і правовим статусом вищих державних органів, обумовлює структуру, принципи взаємовідносин та сферу компетенції кожного з них. Форма державного правління вказує на те, як організована верховна влада в державі, в який спосіб формуються її центральні органи та яким чином вони підпорядковуються один одному (як будуються стосунки "парламент - уряд", "парламент - глава держави" і т.д.).

Політична наука розрізняє дві основні форми державного правління: республіку та монархію. Республіка (від лат. "res" - справа і "publicus" - суспільний, всенародний) - форма державного правління, за якої найвища державна влада здійснюється виборними органами, що періодично обираються населенням на певний визначений строк. Існують президентські, парламентські та президентсько-парламентські (змішані) республіки.

Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їхнього утворення і розподіл компетенції між ними.

Форма державного правління показує:

* як створюються вищі органи державної влади та яка їх будова;

* як будуються взаємовідносини між вищими та іншими державними органами;

* як будуються взаємовідносини між верховною державною владою і населенням країни;

* якою мірою організація вищих органів держави дає змогу забезпечити права і свободи громадян.

Форма державного правління мас такі ознаки:

- характеризує порядок формування вищих органів державної влади, їх структуру і термін повноважень;

- визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави;

- характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію, у тому числі з іншими центральними та місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, іншими громадськими організаціями.

Різновидами держав за формою правління, тобто порядком організації верховної державної влади та ступенем участі населення в її формуванні, є монархія та республіка.

Форма державного правління дає можливість усвідомити:

* як створюються вищі органи держави і яка їхня будова;

* як будуються взаємини між вищими й іншими державними органами;

* як будуються взаємини між верховною державною владою і населенням країни;

* якою мірою організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права і свободи громадянина.

По зазначених ознаках форми державного правління поділяються на:

- монархічні ( одноособові , спадкоємні )

- республіканські ( колегіальні , виборні )

У світі існують понад 200 держав. Вони можуть бути згруповані в залежності від рівня економічного, політичного розвитку, від ідеологічної та релігійної спрямованості, і від того, якими засобами здійснюється міжнародна політика.

Під формою правління ми розуміємо спосіб формування інститутів вищої державної влади, визначає їх повноваження, структуру, принципи взаємин між собою і ступінь участі населення в їх створенні. Форма правління історично складається в процесі боротьби і взаємодії соціальних і політичних сил відповідного суспільства. Форма правління має основоположне значення конституційно-правового регулювання організації та функціонування держави. Це не просто абстрактно-теоретична категорія науки, як суверенітет чи народовладдя, а те, з допомогою чого ми зможемо розібратися в тій чи іншій системі органів державної влади, заставлені конституцією відповідної держави.

У сучасному правознавстві виділяють такі форми правління: монархія (влада одного), республіка (влада закону; за Ж.-Ж. Руссо).

Паралельно у сучасній науці виділяють альтернативне поняття поліархії. Поліархію характеризують як протилежну монархії форму правління. Уведення терміну "поліархія" сприяло б усуненню дисбалансу між поняттями "монархії" та республіки". По-перше, використання терміна "поліархія" замість "республіка" усунуло розбіжності у мовному походженні (поліархія грецького походження - мова державознавства; республіка - латинського - мова правознавства). По-друге, усувається дисбаланс між первинним змістом понять: монархія - влада походить від одного суб'єкта, поліархія - від багатьох.

Таким чином, форма правління розкриває спосіб організації верховної державної влади, порядок утворення її органів, їх взаємодії між собою і з населенням, ступінь участі населення в їх формуванні. [14 С. 178 - 185]

2. Монархія

Монархія - це форма правління, при якій вся повнота державної влади зосереджена в руках однієї людини - монарха (короля, царя, імператора, шаха і т.д.), який виконує функції і глави держави і законодавчої і багато в чому виконавчої влади. [20 С. 80 - 86]

Основними ознаками класичної монархічної форми керування є:

- існування одноособового глави держави, що користується своєю владою довічно ( цар, король, імператор ) ;

- спадкоємний порядок наступності верховної влади ;

- представництво держави монарха за своїм розсудом ;

- юридична безвідповідальність монарха.

Влада монарха є спадковою і передається від одного представника династії до іншого у встановленому законом порядку. Законодавчій практиці відомо 3 системи успадкування престолу:

1) салічна система (успадкування відбувається суто по чоловічій лінії - Швеція);

2) кастильська система (успадкування престолу не виключає жінок, але перевага віддається чоловікам: молодший брат виключає із успадкування престолу старшу сестру - Великобританія);

3) австрійська система - не виключає жінок, але надає перевагу чоловікам по всіх ступенях і лініях родинності. Жінка може наслідувати престол, коли цілковито обірвана чоловіча лінія наступництва. Таку систему було введено в Роси в 1797 p., після чого, як відомо, жінок на російському престолі не було.

Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства. При феодалізмі вона стала основною формою державного правління. У буржуазному ж суспільстві збереглися лише традиційні, в основному формальні риси монархічного керування.

Монархів офіційно називають по-різному: царями і царицями, імператорами й імператрицями, великими князями й великими княгинями, принцами і принцесами тощо. Історично монархії виникали за різних обставин. Монархія могла вирости з племінного союзу, і тоді монархом стає вождь племені чи союзу племен, монархом міг стати полководець або верховний священик якогось із релігійних культів. З часом посада монарха може стати спадковою, і тоді утворюються монархічні династії. Влада в монархії може передаватися й не за спадковим принципом, як це, наприклад, часто траплялося в Римській імперії. Монархічна влада може бути узурпована шляхом насильства внаслідок державного перевороту, як це сталося наприклад при переході від Римської республікидо Римської імперії.

У свою чергу монархія поділяється на:

- абсолютну

- обмежену ( парламентську )

- дуалістичну

- теократичну

- парламентську

Юридичними ознаками монархії є:

- існування одноосібного глави держави, що володіє владою довічно.

- царі як спосіб передачі верховної влади.

- здійснення монархом правління за власним розсудом, а не від імені народу.

- відсутність юридичної відповідальності монарха, тобто він не відповідає за прийняті рішення, відповідальність покладається на міністрів, які діють від імені монарха.

Абсолютна монархія - така форма правління, при якій верховна державна влада за законом повністю належить одній особі, вона типова для пізнього феодалізму, коли в глибинах аграрного ладу виникають зачатки індустріального суспільства.

При абсолютній монархії монарх є єдиним вищим органом держави. Він здійснює законодавчу функцію, керує органами виконавчої влади, контролює правосуддя. Абсолютна монархія характерна для останнього етапу розвитку феодальної держави, коли після остаточного подолання феодальної роздробленості завершується процес утворення централізованих держав. [15 С. 424]

Основною ознакою абсолютної монархії є відсутність будь-яких державних органів, що обмежують компетенцію монарха. Він сам видає закони, може безпосередньо керувати адміністративною діяльністю або призначати для цього уряд, вершить вищий суд. Ніяких обмежень його влади немає, принаймні, юридичних, хоча політичні, морально-етичні, релігійні та інші чинники можуть бути і звичайно в тій чи іншій мірі присутні.

Однією з різновидів абсолютної монархії є теократична монархія.

Теократія (від грецького theos - бог, kratos - влада) - форма державного правління, при якій влада зосереджена у духовенства чи глави церкви.

Вони є такою формою правління, при якій влада монарха обмежена представницьким органом - парламентом. Обмежена влада монарха фіксувалася в конституції, яку приймав парламент і не мав право змінити монарх.

Конституційна монархія характеризується наступними основними ознаками:

- уряд формується з представників визначеної партії (чи партій), що одержали більшість голосів на виборах у парламент;

- лідер партії, що володіє найбільшим числом депутатських місць , стає главою держави ;

- у законодавчій, виконавчій і судовій сферах влада монарха фактично відсутня, вона є символічною;

- законодавчі акти приймаються парламентом і формально підписуються монархом ;

- уряд відповідно до конституції несе відповідальність не перед монархом , а перед парламентом.

Прикладами такої монархії можна вважати - Великобританію, Бельгію, Данію й ін.

Виборна монархія - тип монархії, коли новий монарх після припинення повноважень попереднього обирається парламентом, членами монаршої родини або іншим спеціальним органом.

Дуалістична монархія - первинна форма обмеженої або конституційної монархії.

При дуалістичній монархії державна влада носить двоїстий характер. Юридично і фактично влада розділена між урядом, сформованим монархом, і парламентом. Уряд у дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідальний перед ним. Монарх при цьому виражає переважно інтереси феодалів, а парламент представляє буржуазію й інші шари населення. Подібна форма правління існувала в кайзерівській Німеччині (1871 - 1918 р.), зараз у Марокко. У деяких державах монарх очолює не тільки світське, але і релігійне керування країною. Такі монархи звуться теократичні (Саудівська Аравія).

Дуалістична монархія виникає в особливих історичних умовах, як зразок компромісу між монархом і народом. У цьому випадку перевага поки залишається за монархом. Для даної форми правління характерний авторитарний політичний режим. Ця форма правління в традиційних державах. [16 С. 96 - 100]

Парламентська монархія

Ця форма правління існує звичайно у високорозвинутих державах, де перехід від аграрного ладу до індустріального супроводився переважно не докорінним знищенням колишніх інститутів влади, а поступовим їхнім перетворенням і пристосуванням до нових умов (Великобританія, Японія, Нідерланди, Бельгія, Швеція, Канада, Австралія тощо.).

Тут спостерігається розвинуте розділення влади при дотриманні принципу верховенства парламенту над виконавчою владою, демократичний або принаймні ліберальний політичний режим.

Верховенство парламенту виражається в тому, що уряд, який звичайно призначається монархом, повинний користуватися довірою парламенту (або його нижньої палати), а монарх вимушений призначати главою уряду лідера партії, що має в парламенті (нижній палаті) більшість місць, або лідера коаліції партій, який має таку більшість. Чим ширша партійна коаліція сформувала уряд, тим цей уряд менш стійкий, бо тим важче досягати згоди між партнерами у складних питаннях. Часом варто якійсь партії відкликати своїх представників із уряду, як він втрачає необхідну більшість у парламенті (нижній палаті) і часто вимушений піти у відставку.

Навпаки, в країнах, де існує двопартійна система (Великобританія, Канада, Австралія й ін.) або багатопартійна система з однією домінуючою партією (Японія 1955-1993 років) й уряди в принципі однопартійні, парламентарна модель відносин між парламентом і урядом практично перетворюється на свою протилежність. Юридично парламент здійснює контроль за урядом, проте уряд, який складається з лідерів партії і володіє в парламенті більшістю, повністю контролює роботу парламенту. Такий державний режим отримав назву системи кабінету, або міністеріалізму.

Сучасні парламентські монархії, віддаючи данину політичної традиції і підтримуючи тим самим повагу громадян до держави, фактично мало відрізняються від республік - другої основної формою правління. У республіках джерелом влади є народна більшість, вищі органи влади обираються громадянами.

Така коротка характеристика основних різновидів монархічної форми державного правління .

3. Республіка

Республіка (від лат. Res publica - суспільна справа) - являє собою таку форму правління, при якій державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний термін. [14 С. 178 - 185]

Загальними ознаками республіканської форми правління є:

- існування одноособового і колегіального глави держави;

- виборність на певний строк глави держави й інших верховних органів державної влади;

- здійснення державної влади не по своєму велінню, а з доручення народу;

- юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;

- обов'язковість рішень верховної державної влади.

В даний час з 190 держав світу більш 140 є республіками.

Республіканська форма правління в остаточному виді сформувалася в Афінській державі. В міру розвитку громадського життя вона видозмінювалася, здобувала нові риси, усе більше наповнялася демократичним змістом . Російська Федерація - Росія є демократичне федеративну правової держави з республіканською формою правління (Конституція Російської Федерації: Прийнята всенародним голосуванням 12 грудня 1993 року. - М., 2005).

Юридичними ознаками республіки є:

- виборність вищих органів державної влади.

- обрання органів верховної влади на певний термін.

- здійснення влади від імені народу, а не на власний розсуд.

- юридична відповідальність органів влади за прийняті рішення.

- принцип поділу влади.

- гарантованість прав людини і громадянина.

У сучасному світі існують три основні різновиди республіки: президентська, парламентарна і змішана (президентсько-парламентська), хоча історія знає і багато інших різновидів республік: рабовласницьку, аристократичну, радянську, теократичну та інші відмінності між ними зумовлені, по-перше, тим, хто формує уряд і перед ким вона відповідає, і, по-друге, як будують свої взаємовідносини законодавча і виконавча гілки влади.

Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління, при якій верховна влада в організації державного життя належить парламенту. [18 С. 212 - 220]

Найбільш характерні риси президентської республіки:

- Президент одночасно виступає і главою держави, і главою уряду.

- Позапарламентський метод обрання президента і формування уряду.

- Найбільш послідовно проведений принцип поділу влади.

- Відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом.

- Ширші, ніж у парламентській республіці повноваження глави держави.

У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, які належать до тих партіям, які володіють більшістю голосів у парламенті. Уряд несе колективну відповідальність перед парламентом про свою діяльність. Воно залишається доти у влади, поки в парламенті вони володіють більшістю. У разі втрати довіри більшість членів парламенту уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів. Як правило, глава держави в подібних республіках обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою.

Як правило, глава держави в подібних республіках обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою. Процедура обрання глави держави в сучасних парламентарних республіках неоднакова. В Італії, наприклад, президент республіки обирається членами обох палат на їхньому спільному засіданні, але при цьому у виборах беруть участь по три депутата з кожної області, обраних обласною радою. У федеративних державах участь парламенту в обранні глави держави, також розділяється з представниками членів федерації. Так у Німеччині президент обирається федеральними зборами, що складаються з членів бундестагу, і такого ж числа обличчя, обраних ландтагами земель на засадах пропорційного представництва. Вибори глави держави в парламентарній республіці можуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно для Австрії, де президент обирається терміном на шість років.

Глава держави в парламентарній республіці має повноваження: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами та інші.

Глава уряду (прем'єр - міністр, голова ради міністрів, канцлер) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний ним уряд, що здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що уряд лише тоді правомочний здійснювати керування державою, коли він користується довірою парламенту.

Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, що реально забезпечує демократизм громадського життя, свободу особи, створює справедливі умови людського "гуртожитку", засновані на засадах правової законності. Перевагою парламентської республіки є єдність органів верховної державної влади, оскільки виконавча влада (уряд) призначається і контролюється законодавчою владою і залежить від її підтримки. До парламентарних республік можна віднести ФРН, Італію (по конституції 1947 р.), Австрію, Швейцарію, Ісландію, Індію, Ізраїль, Ліван, Туреччину, Угорщину, Чехію, Словаччину, Естонію й інші.

Останні десятиліття показують, що класичні форми парламентської і президентської республік не завжди сприяють узгодженості і взаємодії вищих органів держави, що веде до зниження керованості державою, до кризи всієї політичної системи. Так, якщо в парламентській республіці парламент складається з численних протиборчих фракцій, то країна приречена на часті урядові кризи і відставки. Для усунення цих та деяких інших негативних проявів створюються змішані (напівпрезидентські) сучасної державності.

Президентська республіка - один з різновидів сучасної форми державного правління, що поряд з парламентаризмом з'єднує в руках президента повноваження глави держави і глави уряду. [17 С. 204 - 211]

Найбільш характерні риси президентської республіки:

- Президент одночасно виступає і главою держави, і главою уряду.

- Позапарламентський метод обрання президента і формування уряду.

- Найбільш послідовно проведений принцип поділу влади.

- Відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом.

- Ширші, ніж у парламентській республіці повноваження глави держави.

Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. Відповідно до конституції США, в основі якої лежить принцип поділу влади, чітко визначено, що законодавча влада належить парламенту, виконавча -президенту, судова - Верховному суду. Президент США обирається населенням країни шляхом непрямого голосування (виборів) - через колегію вибірників. Кількість вибірників повинна відповідати числу представників кожного штату в парламенті (конгресі). Уряд формується перемігшим на виборах президентом, з облич приналежних до його партії.

Президентська форма правління в різних країнах має свої особливості. В Франції президент обирається загальним голосуванням. Обраним вважається кандидат, що одержав абсолютну кількість голосів. Такий же порядок обрання президента встановлений у Росії в 1991 р.

Характерним для всіх президентських республік, незважаючи на їхню розмаїтість, є те, що президент сполучає повноваження глави держави і глави уряду і бере участь у формуванні кабінету ради міністрів (Франція, Індія). Президент наділяється й іншими важливими повноваженнями: як, правило, він має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандуючим, повідомляє надзвичайний стан, затверджує закони шляхом їхнього підписання, призначає членів Верховного Суду.

У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, нарівні з яким за принципом поділу влади нормально функціонує законодавча і судова влада. Ефективно діючий механізм витрат і противаг, що існують у сучасних президентських республіках, сприяє можливості гармонічного функціонування влади, дозволяє уникнути сваволі з боку виконавчої влади.

Іноді міністри утворюють Раду міністрів на чолі з адміністративним прем'єр-міністром, але і в цьому випадку фактичним (а часто і юридичним) главою уряду залишається президент. Найчастіше ж (США, багато країн Латинської Америки) міністри не утворюють особливого органу - уряду, вони складають кабінет президента, його дорадчий орган. У президентській республіці президент обирається безпосередньо громадянами. Він отримує свій мандат безпосередньо від народу і не залежить від парламенту (крім випадків розглянутого нижче імпічменту).

Міністри (прем'єр-міністр і Рада міністрів, там, де він є) призначаються президентом за своїм розсудом (в деяких країнах, наприклад у США, потрібно затвердження верхньої палати парламенту, в чому вона відмовляє дуже рідко і не за партійними міркувань). Міністри не потребують довірі парламенту (нижньої палати), і такого голосування не проводиться. У президентській республіці країною управляє та партія, яка перемогла на президентських виборах, а не на виборах до парламенту, в її руках виконавча влада, хоча в деяких країнах, особливо в США, велика і роль парламенту (у багатьох інших країнах парламент займає скромне положення). Закони приймає тільки парламент, але президент має право відкладального вето і часто його використовують особливо в умовах "розділеного правління", коли в парламенті має більшість інша партія, ніж та, до якої належить президент. Міністри відповідальні лише перед президентом, парламент не може звільнити їх у відставку шляхом вотуму недовіри. Існує незалежний орган конституційного контролю, незалежні суди, як, втім, і в парламентських республіках.

В даний час президентська республіка класичного типу, про яку йшлося вище, піддається модифікаціям. Виникає президентська республіка з деякими рисами парламентської форми. По-перше, як уже сказано, в деяких країнах (Єгипет, Перу та ін) засновується посаду прем'єр-міністра, якого призначає президент, створюється Рада міністрів.

У країнах Латинської Америки часто зустрічаються "суперпрезидентські республіки". Ця форма правління - практично незалежна, слабко контрольована законодавчою і судовою владою. Це особливий конгломерат традиційної форми з напівдиктаторським керуванням.

У сучасному цивілізованому суспільстві принципових розходжень між формами не існує. Їх зближають загальні задачі і мета.

Змішана республіка або ще її називають президентсько-парламентська відрізняється подвійною відповідальністю уряду - перед президентом і парламентом. Змішана республіка поєднує в собі найбільш сильні сторони парламентської і президентської систем правління. Вона поєднує в собі сильну президентську владу (гідність президентської республіки) і ефективний контроль за урядом з боку парламенту (сильна сторона парламентської республіки). З одного боку, президент наділений широким колом повноважень: він є главою держави, верховним головнокомандуючим, має відкладальною вето на рішення парламенту, призначає главу уряду (прем'єр-міністра), має право розпустити парламент і призначити нові вибори, одноосібно ввести надзвичайний стан і інше. З іншого боку, парламент має можливість контролювати діяльність прем'єра і уряду за допомогою затвердження бюджету країни, винесення вотуму недовіри. Особливий різновид змішаної форми правління існувала в Панамі з 1972 по 1979 роки. Її істотна характерна риса полягає в особливому положенні голови уряду в системі державних органів республіки - за конституцією 1972 року він, а не президент був ключовою ланкою державного механізму. Президент юридично, а ще більше фактично був зведений до положення другорядної постаті в структурі центральних органів держави. Рада кабінету наділявся конституцією головним чином дорадчими повноваженнями і діяв як консультативний орган при носії вищої виконавчої влади - главі уряду. Вперше напівпрезидентська республіка (таке усталене у літературі не зовсім точне, умовна назва) була введена у Франції в 1958 р. з ініціативи де Голля, який прагнув до сильної президентської влади, але повинен був враховувати тривалі традиції парламентаризму в країні. [19 С. 135 - 142]

4. Нетипові форми правління

Нетипові форми правління - модифіковані форми правління, (елемент форми держави, який визначає систему організації вищих органів державної влади), які поєднують в собі головні ознаки декількох "класичних" форм правління.

У ряді держав досить ефективно функціонують нетипові форми правління. У них поєднуються риси республіки і монархії (Малайзія), абсолютної і конституційної монархії (Кувейт), президентської та парламентської республіки (Колумбія).

У розвинених країнах, а іноді і в державах, що розвиваються на основі демократизації політичних режимів практично втратилися відмінності між монархією і республікою. За своїм характером монархії у Великобританії або Японії мало чим відрізняються від республік Франції чи Італії. У змішаних і "гібридних" формах правління втрачається жорсткість існуючих класифікацій і по юридичних ознаках. Такі модифікації форм обумовлені кількома причинами.

Всі форми правління (крім яскраво вираженою дуалістичної монархії) існують в різних державах світу. Але на їх базі і поряд з ними шляхом поєднання і появи нових ознак створюються невідомі раніше форми, причому ця тенденція набирає силу. '"Чистих", традиційних форм залишається все менше, а форми правління у знову виникають державах (наприклад, при розпаді СРСР, Югославії, Чехословаччини), як правило, з'єднують різні риси. У даному випадку мова йде не про те, що в розвинених капіталістичних країнах, а іноді і в деяких державах, що розвиваються на основі демократизації політичних режимів практично втратилися відмінності між монархією і республікою (за своїм характером монархії у Великобританії або Японії мало, чим відрізняються від республік Франції чи Італії). Створення змішаних і "гібридних" форм покращує взаємодію органів держави, хоча це відбувається або за рахунок зменшення ролі парламенту, або за рахунок скорочення повноважень президента, або шляхом встановлення підпорядкування уряду одночасно і парламенту, і президенту, що створює відому невизначеність в його становищі.

"Республіканська монархія"

Глава держави в монархії - спадковий і довічний. Вибори нового монарха звичайно проводяться в тому випадку, коли припиняється династія (наприклад, вибори царем Михайла Романова в Росії в 1613 р.). Разом з тим, в сучасних умовах є такі монархи, де глава держави не довічний і не з родини, а переобирається через певний проміжок часу. Така система, як вже існує в Малайзії і Об'єднаних Арабських Еміратах, своєрідних федеративних виборних монархіях. У кожному з цих держав голова держави переобирається раз в 5 років. Це зближує голову держави - монарха з президентом, а монархічну форму правління з республіканською. Проте обидві держави залишаються монархіями, бо головою держави не може бути обраний будь-який громадянин, що задовольняє виборчим кваліфікацій і вимогам для президента, а тільки один з "місцевих монархів" - правителів складових частин федерації.

"Монархічна республіка"

У сучасному світі в умовах тоталітарних систем з'явилися різновиди республіки, які характеризуються нелегітимністю влади. Наприклад, коли в країні відбувається державний переворот, який ставить на чолі держави одноосібного диктатора, (може називатися як завгодно - президентом, вождем, генеральним секретарем центрального комітету партії і т.д.) або групу диктаторів, форма правління офіційно може проголошуватися або залишатися республіканської , але її демократична суть змінюється. Це відбувається і в тому випадку, коли законно обране або призначена посадова особа (президент, прем'єр-міністр і т.п.) захоплює не належать йому за конституцією повноваження, відмовляється залишити свою посаду після закінчення терміну повноважень, - словом, коли узурпує владу.

Є й приклади такої заміни монархії республікою, які означають ліквідацію що існувала при монархії демократії. Наприклад, ті ж грецькі "чорні полковники" у червні 1973 р. ліквідували монархію, проте демократії країні така "республіка" аж ніяк не додала. "Соціалістичні" республіки служили і служать прикриттям одноосібної диктатури генерального першого секретаря компартії або груповий диктатури політбюро її центрального комітету. Мало відрізняються від абсолютної монархії деякі республіки тропічної Африки, де, незважаючи на наявність парламенту, і формально незалежних судів, влада президента практично необмежена (т.зв. монократіческіе республіки). Зміна президентів тут відбувається зазвичай лише в результаті їх смерті або військового перевороту, а аж ніяк не загальних виборів. Перевибори ж на новий термін носять скоріше ритуальний, ніж реальний характер. Наприклад, у Малавії президент взагалі перебуває на посаді довічно. На відміну від суперпрезидентських президентсько-монократіческіе республіки існували при однопартійній системі, і довічне перебування при владі президента було передбачено конституцією. Початок цьому явищу було покладено, мабуть, в Індонезії (президент Сукарно), потім послідувала соціалістична Югославія. Згідно зі ст. 220 конституції 1963 переобрання не поширювалося на першого президента І. Броз Тіто. Нині залишилося лише два довічних президента - в Малаві і КНДР, причому в останній син президента вже за життя батька проголошений його наступником.

Суперпрезидентскі республіки Латинської Америки

У політичному житті Латинської Америки через часті переворотів і контр переворотів питання про форму держави зазвичай набуває більшого значення, ніж у ряді інших країн. Постійна кризова ситуація пояснюється тим, що система влади не відповідає сучасним умовам. Заміна президентської форми правління парламентарної могла б сприяти стабілізації. Безсумнівно, що нестабільність на континенті викликала до життя особливі моделі форм правління в ряді країн Латинської Америки. Президентська форма правління склалася в цих країнах під впливом США. Однак, незважаючи на значну подібність з формою правління в США, президентські республіки в Латинській Америці вже на ранній стадії розвитку представляли собою особливий різновид, яка характеризувалася наявністю таких специфічних рис, як:

- високий ступінь централізації державного апарату;

- гіпертрофоване розвиток інституту надзвичайного стану;

- велика роль армії у політичному житті;

- переважання насильницьких методів досягнення влади (насамперед поста президента);

- майже повсюдне відсутність розвинених партійних систем;

Однією з основних відмінних рис цієї форми правління в порівнянні з США з'явилася і значно більша концентрація влади в руках президента, а також абсолютизація ролі виконавчої влади. Вже тоді, в XIX столітті, склалася система, коли ключовим органом державного механізму став президент, якого конституції наділяли щонайширшими повноваженнями. За визначенням О. А. Жукова, "реальною формою політичного владарювання в Латинській Америці в XIX столітті стали диктаторські режими".

Поєднуючи у своїх руках функції глави держави і глави уряду, вільного від парламентської відповідальності, президент, як правило, був також головнокомандувачем збройними силами республіки, що в сукупності з його правом оголошувати в країні надзвичайний або стан облоги перетворювало його, за словами відомого мексиканського юриста Д . Косио Вільегаса, в "суддю останньої інстанції і верховного арбітра при вирішенні конфліктів між тими, хто управляє, і тими, ким керують".

Характерною рисою президентської форми правління в умовах авторитарних режимів зазвичай служить наділення виконавчої влади настільки широкими законодавчими повноваженнями, що конгрес перетворюється на декоративний придаток уряду всевладного президента. Президентське законодавство є по суті основним, а часом і єдиним законодавством в країні.

А тепер коротка характеристика форми правління нашої держави. Українська форма правління характеризується як мішано президенсько-парламенська республіка. Це підтверджується тим що:

- президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом голосування строком на п'ять років. Він є главою держави і виступає від його імені.

- єдиним законодавчим органом в Україні визначається її парламент - Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

- при формуванні уряду компетенція Верховної Ради і президента України поділяються і мають характер противаг, що утруднює узурпацію влади в одних руках.

- верховна Рада України має право усунути Президента України з поста в порядку особливої процедури вразі вчинення ним державної зради або іншого злочину, а Президент України - якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися - право на прийняття заходів щодо Верховної Ради України.

Парламент має право розглядати й затверджувати програму дії уряду та прийняття резолюції недовіри урядові, що є наслідком його відставки.

5. Державно - політичний режим України

Політичний режим - зміст влади, виражений у засобах і способах володарювання, у характері влади - демократичному чи недемократичному.

Практично політичний режим може реалізуватися тільки в оприділеній формі правління і формі державного ладу, без якого він не може існувати.

Поняття "політичний режим" включає не тільки держави, але і політичну систему в цілому, а виходить, і все суспільство. Відповідно до цього, розрізняють демократичне суспільство, тобто суспільство, у якому існує демократичний політичний режим, і недемократичне суспільство, якому відповідає авторитарний політичний режим.

Отже, існує два основних типи політичних режимів: демократичний і авторитарний. Різновидом авторитарного політичного режиму в гіпертрофованому виді є тоталітарний політичний режим, якому відповідає тоталітарна держава і тоталітарна влада, що ставить під свій імперативний, тотальний контроль, не обмежений законом, усі сфери життя окремих громадян і суспільства в цілому.

Такий же розподіл, що відповідає особливостям політичного режиму, можна провести й у відношенні держави. Тому можна говорити про існування демократичної і недемократичної держави.

Авторитарна держава - держава, що не має безпосереднього мандата народу, хоча і визначається законом, але довільно здійснюється обмеженим колом пануючих органів і особи за допомогою прямого використання управлінського адміністративного апарата, збройних сил і каральних установ. Право і права людини не мають незалежного статусу і верховенства в суспільстві, їхні функції обмежені вимогою дотримання діючих норм і законів. У недемократичній, авторитарній державі і суспільстві, як правило, мається офіційна ідеологія, що проникає практично в усі сфери життя даного суспільства.

Тоталітарна держава - держава, у якій адміністративне керування будується на засадах всевладдя; воно не визначається законом. З життя суспільства виключаються права людини і незалежне правосуддя; усе суспільство попадає під тотальний контроль держави і його підрозділів: управлінського адміністративного апарату, збройних сил, каральних установ. В суспільстві здійснюється безперешкодне придушення особистості. Виключне всяке інакомислення, усе суспільство змушене займати ту позицію, що пропонує офіційна ідеологія і пропаганда.

Демократична держава - держава, у якій органи влади мають народний мандат. Центральне місце серед них займають органи, обираються безпосередньо народом (Президент, парламент і та інші); компетенція, обсяг, межі влади кожного органа строго регламентуються законом. Також може широко використовуватись такий інститут безпосередньої демократії, як всенародне голосування (референдум). У суспільстві затверджується верховенство права і незалежне правосуддя, усі громадяни мають гарантовані державою і захищені судом невід'ємні права і волі. У демократичній державі і, відповідно, у суспільстві допускається вільнодумство, вільне віросповідання, відсутня цензура, расова чи національна дискримінація, тобто все те, що складає життя нормального суспільства.

Принцип демократизму держави опосередковує передусім взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Цей принцип відповідає традиціям українського державотворення і знаходить своє виявлення в сучасних принципах формування органів державної влади, в їх системі структурі, складі та основних засадах функціонування.

Демократичною є держава яка всебічно і повно виражає волю народу, а її організація (будівництво) і діяльність постійно відповідають волі народу. Мається на увазі як загальна воля народу, так і воля окремих соціальних груп, спільностей та кожної окремої особи - людини і громадянина. Тобто, демократичною є держава, яка здійснює владу народу з його волі і відповідно до його волі.

Вихідним моментом демократизму держави є проголошення його на найвищому конституційному рівні, що здійснюється Основним Законом і пов'язано з конституційним визнанням державою статусу народу як єдиного джерела влади, його права реалізувати свою владу як через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, так і безпосередньо (шляхом виборів, референдумів), та закріпленням виключного за народом права визначати й змінювати конституційний лад України.

Відповідно до Конституції шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати України до парламенту - Верховної Ради, Президент, а також органи місцевого самоврядування України. Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71 Конституції).

Органом державної влади, який уособлює представницьку демократію в Україні і є головним структурним елементом демократизму держави, визначена Верховна Рада. Лише вона має право представляти Український народ - громадян України всіх національностей - і виступати від його імені.

Демократизм держави виявляється також в принципах діяльності її органів і в основних засадах здійснення державної влади в цілому, зокрема він виявляється в гласності, відкритості роботи парламенту та інших органів державної влади.

Отже, з цього всього, що ми розглянули можна зробити висновок, що Україна це демократична держава, в ній дозволено все, крім того, що заборонено законом. Населення яке проживає в даний час в Україні повністю задоволено діями нашої незалежної, демократичної держави.

Висновок

Розглянуті три сторони форми держави (форма правління, форма державного устрою, політичний режим) хоч і різні, але все-таки відносяться до одного явища, вони мають єдність, органічно зв'язані між собою, взаємообумовлені в їхніх ознаках. У залежності від конкретно історичних умов розвитку класова боротьба може розгортатися навколо тієї чи іншої сторони форми організації державної влади. Так, приміром, історії відомі випадки напруженої боротьби за республіку, проти монархії, тобто за зміну форми правління. В післявоєнні роки така боротьба розгорталася в Греції, Бельгії, Іспанії, у ряді країн Арабського Сходу. У визначених випадках на перший план внутрішньополітичного розвитку може висуватися форма державного устрою.

Таким чином, узяті в єдності три організації державної влади утворять форму держави. У процесі розвитку держави мається діалектична взаємозалежність усіх сторін прояву його змісту і всіх граней пристрою й організації цього змісту. Однак і в різних конкретних умовах головне значення для характеристики форми даної держави може переходити від однієї сторони його організації до іншої.

У ході історичного розвитку держави зміст його міняється швидше, ніж форма, що, незважаючи на її активну службову роль, є більш консервативною стороною явища. Існує об'єктивне протиріччя між новим змістом і старою формою держави. Це протиріччя зважується у кінцевому рахунку на користь змісту держави: форма перетерплює зміни відповідно до потреб нового змісту влади.

З наукового погляду неможливо таке положення, при якому форма держави залишалася б незмінною, незважаючи на зміну змісту цієї держави. Форма держави обслуговує цілком визначений зміст і припиняється з ліквідацією даного змісту. У процесі історичного розвитку державності відбувається постійний процес скидання старої форми, процес її постійного відновлення.

З розглянутих вище питань ми бачимо, що в Україні існує така форма правління, форма державного устрою, а також державно політичний режим які забезбечують розвиток і відбудову незалежної, суверенної Української держави. Хоч в наш час і проявляються деякі ознаки тоталітарного режиму, та все таки через деякий час про нього забудуть, тому що ми, молоде покоління, за відбудову нашої держави, ми за демократію, і ми надіємся, що наші сподівання на майбутнє здійсняться.

Список використаної літератури:

1. Васілік М.А.Політологія. - М., 2001

2. Мухаев Р.Т. Основи держави і права. - М., 2000

3. Пугачов В.П., Соловйов А.І. Введення в політологію. - М.: Аспект Пресс. 2001

4. Хропанюк В.Н. Теорія держави і права. - М., 1993

5. Чиркин В.Є. Нетипові форми правління в сучасній державі. / Держава і право. -1994

6. Теорія держави і права - Бостан С.К., 2013

7. Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А.

8. Теорія держави та права - Гіда Є.O.

9. Правознавство: підручник /за ред. Настюка М. - Львів: Світ, 1995

10. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998

11. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. - К.: ШСДО, 1995

12. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За редакцією В.В. Копєйчикова. -К.: Юрінком,1997

13. Основи держави і права: Навчальний посібник С.Д.Гусарєв, Р.А.Калюжний, А.М.Колодій та інші; За редакцією А.М.Колодія і А.Ю.Олійника. -К.: Либідь, 1997

14. Теорія держави і права: Підручник / За ред. В.М. Корельского і В.Д. Перевалова - М.: Изд. група НОРМА-ИНФРА. М, 1999

15. Теорія держави і права: Підручник / За ред. В.В. Лазарєва - М.: Право і Закон, 1996

16. Теорія держави і права: Курс лекцій / За ред. М.М. Марченко - М.: Зерцало, 1996

17. Теорія держави і права: Курс лекцій / За ред. В.М. Корельского і В.Д.Перевалова - 2-е вид., Зм., Доп. - М.: Инфра-М, 2003

18. Нерсесянц В.С. Загальна теорія права і держави: Підручник для вузів. - М.: Изд-во НОРМА, 2002

19. Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. В.В. Лазарєва - М.: Юрист, 1996

20. Теорія держави і права: Курс лекцій / За ред. Н.І. Матузова і А.В. Малько - 2-е вид., Перераб., Доп. - М.: Юрист, 2002

2

Показать полностью… https://vk.com/doc96873497_311767349
63 Кб, 27 июня 2014 в 11:00 - Россия, Москва, МЭГУ, 2014 г., docx
Рекомендуемые документы в приложении