Всё для Учёбы — студенческий файлообменник
1 монета
doc

Студенческий документ № 091379 из МЭГУ

Тема 2. Історія розвитку еволюційних ідей

1. Ідеї єдності і розвитку природи в Стародавньому світі.

2. Занепад знань у Середньовіччя.

3. Біологія в епоху Відродження.

4. Розвиток еволюційних поглядів у XVIII в. і першій половині XIX в.

5. Ідеї еволюції в XVIII ст. (трансформізм)

6. Преформізм та епігенез.

7. Суперечка Ж. Кюв'є і Э. Жоффруа Сент-Ілером.

Література:

1. Бровдій В. М. Еволюційне вчення : підручник / В. М. Бровдій. - К. Видавничий центр "Академія", 2013. - 336 с.

2. Воронцов Н. Н. Теория эволюции: истоки, постулаты и проблемы / Н. Н. Воронцов. - М. : Знание, 1984. - 62 с.

3. Грицай Н. Б. Еволюційне вчення : cловник-довідник / Н. Б. Грицай. - Рівне : МЕГУ імені академіка Степана Дем'янчука, 2006. - 48 с.

4. Комісаренко С. В. Еволюційне вчення Чарльза Дарвіна і сучасна біологія / С. В. Комісаренко, В. М. Данилова // Український біохімічний журнал. - 2009. - № 6.

5. Корж О. П. Основи еволюції : навчальний посібник / О. П. Корж. - Суми : ВТД "Університетська книга", 2006. - 381 с.

6. Парамонов А. А. Дарвинизм / А. А. Парамонов. - М. : Просвещение. - 1978. - 336 с.

7. Северцов А. С. Теория эволюции : учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению 510600 "Биология" / А. С. Северцов. - М. : Гуманитар. изд. центр "Владос", 2005. - 380 с.

8. Яблоков А. В. Эволюционное учение : учебник для биол. спец. вузов / А. В. Яблоков, А. Г. Юсуфов. - 6-е изд., испр. - М. : Просвещение, 2006. - 310 с.

Еволюційні ідеї - уявлення про історичний розвиток різноманітності життя, яке ми спостерігаємо, виникали ще тисячоліття назад. Усе більш збагачені фактами з прогресом природознавства, вони привели наприкінці XVIIІ ст. до формування еволюційного вчення. Розкриття Ч. Дарвіном механізму природного добору виділило в еволюційному вченні теорію еволюції. Для розуміння сучасного стану і проблем еволюційного вчення необхідне знання основних історичних етапів формування еволюціонізму. Таких етапів, по суті, лише два - додарвінівський і дарвінівський. У додарвінівському етапі як підрозділ можна виділити період, пов'язаний з формуванням Ж.Б. Ламарком першого еволюційного учення.

Уявлення про розвиток живої природи в додарвінівському етапі. Розглянемо розвиток еволюційних знань у цьому величезному за часом періоді по таких етапах: Давній світ, Середньовіччя, епоха Відродження, ХVІІІ ст. і перша половина XIX ст.

1. Ідеї єдності і розвитку природи в Стародавньому світі.

Ідея розвитку живої природи простежується в працях давніх матеріалістів Індії, Китаю, Месопотамії, Єгипту, Греції. Ще на початку 1 тисячоліття до н.е. існували філософські сили, котрі відстоювали ідеї розвитку матеріального світу (у тому числі й органічного) з "праматерії". У ще більш древніх текстах стверджується, що людина виникла від мавп, що жили біля млн. років тому на материку, що об'єднував Індостан і Південно-Східну Азію. За цими уявленнями, приблизно 4 млн. років тому предки сучасних людей перейшли до колективного добування їжі, а сучасна людина з'явилася менше 1 млн. років тому.

У Китаї за 2 тис. років до н.е. вводилася спеціальна селекція для виведення різних порід великої рогатої худоби, коней, риб і декоративних рослин. Наприкінці I тисячоріччя до н.е. там уже були поширені вчення про можливості перетворення в процесі еволюції одних живих істот в інші.

У працях давніх філософів країн Середземномор'я аналогічні погляди також одержали розвиток. Так, Геракліт Ефеський (представник іонійської школи грецьких філософів, що жив у VI в. до н.е.) вважав, що всі живі істоти, і людина в тому числі, розвинулися природним шляхом з первинної матерії. У суперечках з філософами-ідеалістами грецькі матеріалісти V-IV ст. до н.е. ставлять проблему розвитку вищої розумної істоти шляхом сполучення простих, більш примітивних станів матерії. Одиниці, що зберігаються, розмножуючи, дають початок новим вдалим сполученням.

У "велетня думки" Аристотеля (IV ст. до н.е.) зустрічаються висловлення про розвиток живої природи, що ґрунтуються на знанні загального плану будови вищих тварин, гомології і кореляції органів. Аристотель, очевидно, одним з перших висловив припущення про існування перехідних форм між тваринами і рослинами. Його фундаментальні здобутки "Про частини тварин", "Історії тварин", "Про виникнення тварин" дуже вплинули на наступний розвиток біології.

Узагальнюючи, можна сказати, що в Стародавні часи була досить глибоко розроблена ідея єдності всієї природи. Яскравим вираженням такого підходу стали знаменита "драбина істот" Аристотеля, що починається мінералами і закінчується людиною. Однак ідея драбини істот була далека від ідеї розвитку: вищі сходинки не сприймалися як продукт розвитку нижчих сходинок. В основі міркувань про єдність природи лежали уявлення про рух матерії. Причини ж руху по-різному тлумачилися представниками різних філософських шкіл. Метафізичний, абстрактно-умоглядний характер поглядів древніх мислителів не дозволив об'єднати ідею єдності природи з ідеєю розвитку природи від простого до складного.

2. Занепад знань у Середньовіччя.

Після майже двохтисячолітнього розвитку знань у Стародавньому світі - Китаї, Індії. Єгипті. Греції - у Європі з VI по XIV в. настає похмуре Середньовіччя, "темна ніч для природознавства". Людей спалювали на багаттях не тільки за висловлення ідеї розвитку природи, але і за читання книг давніх філософів. Насильницьке впровадження віри в науку перетворює останню в придаток релігії.

На існування світу християнським вченням приділялося близько 6 тис. років: століттями зберігається думка про те, що за 4004 років до н.е. світ був створений Господом Богом. Вивчення природи було фактично заборонене; сотні талановитих учених, тисячі давніх книг були знищені за цей час. Тільки в Іспанії на багаттях за століття інквізиції було спалено близько 35 тис. чоловік і більш 300 тис. піддано катуванням.

Не дивно, що в такій обстановці природничонаукові знання накопичувалися вкрай повільно. У трактуванні явищ органічного світу панували погляди різних схоластичних шкіл. Допускалися і взаємне перетворення різних видів, можливість самозародження навіть ссавців (наприклад, мишей з ганчірок), книги були наповнені описами фантастичних тварин.

Однак і в Середньовіччя звучали заклики до об'єктивного вивчення природи. Так, німецький чернець Альберт Больштедськнй (1206-1280) публікує багатотомну енциклопедію зі спеціальними розділами, присвяченими рослинам і тваринам. Спираючись на дані Аристотеля. Плінія, Галена, він дає основи класифікації, описує поводження тварин. Іншими великими відомостями середньовічних знань про живу природу були багатотомне "Дзеркало природи" Венсена де Бове (XIII ст.). "Повчання Володимира Мономаха" (XI ст.), що ходили в списках на Русі. "Про повчання і подібності речей" домініканського ченця Іоанна Сієніського (початок XIV ст.). У творах Середньовіччя рослини або тварини часто цікавлять авторів не самі по собі, а як символи, що позначають і виражають ідею творця.

На більш високому рівні знаходилися культура й освіта в середньовічному арабському світі Х-ХІІ ст. У Європі вогнищем ісламської культури стало Кордова (Іспанія). Твори Ібн-Рошида (Аверроес, 1126-1198) і особливо "Канон медицини" Ібн-Сіни (Авіценна, 980-1037) містять не тільки коментарі античних авторів, але й оригінальні думки в галузі вивчення тварин і рослин, самої людини.

Видатний англійський мислитель XIІІ ст. Роджер Бекон (1214-1292) виступив проти схоластики і віри в авторитети, проти неуцтва. Не авторитети, а досвід і спостереження є істинними мірилами справжнього наукового знання, стверджував він. Бекон був кинутий у монастирську в'язницю, його праці були видані лише через сторіччя.

3. Біологія в епоху Відродження.

З настанням епохи Відродження знову одержують поширення твори античних натуралістів (Аристотеля, Плінія, Платона, Теофраста та ін.). У результаті розвитку торгівлі і мореплавання швидко зростають знання про різноманітність органічного світу, проводиться інвентаризація флори і фауни.

До середини XV ст. у Європі завдяки розпаду феодалізму і зародженню капіталістичних відносин створюються сприятливі умови для розвитку природознавства. Сучасна історія природознавства і починається, власне кажучи, із другої половини XV ст. - початку епохи Відродження, що стала великим поворотом у розвитку людської думки.

Великий англійський філософ Ф. Бекон (1561-1626), обґрунтувавши індуктивний метод, закладає основи експериментального, дослідницького підходу в наукових дослідженнях. Тільки дослід і спостереження є надійними джерелами справжнього знання, і від цього знання "залежить добробут усього світу". Цей заклик був широко підтриманий натуралістами.

У XVI ст. після зняття заборони розрізання трупів людей блискучих успіхів досягає анатомія (А. Везалій. Про будову людського тіла. 1543). У 1628 р. У. Гарвей публікує своє вчення про кровообіг. Зі створенням мікроскопа розширюються можливості дослідження живих істот: вивчаються клітинну будову рослин (Р. Гук, 1665), світ мікроорганізмів, еритроцити і сперматозоїди (А. Левенгук, 1683), рух крові в капілярах (М. Мальпігі, 1661).

Ф. Реді в XVII ст. експериментально довів неможливість самозародження складних тварин (остаточно версія про самозародження була розвінчана Л. Пастером лише в середині XIX в.).

Зростаючі природничонаукові знання мали потребу в систематизації й узагальненні. З'являються перші багатотомні описи тваринного і рослинного світу. Вже в 1583 р. італійський медик, натураліст і філософ А. Чезальпіно зробив спробу класифікації рослин на основі будови насіння, квіток і плодів. Англійський біолог Дж. Рей описав понад 18600 видів рослин в "Історії рослин" (1686-1704), уперше ввів поняття "вид" і "рід". Він допускав утворення різновидів під впливом зовнішніх умов, але, відбиваючи загальноприйняті погляди часу, був переконаний у неможливості зміни видів.

4. Розвиток еволюційних поглядів у XVIII в. і першій половині XIX в.

Завдяки успіхам систематики, порівняльної анатомії, біогеографії в XVII-XVIII ст. у природознавстві відбувається подальше нагромадження фактичного матеріалу. Всеосяжну для того часу "Систему природи" (1735) запропонував великий шведський натураліст К. Лінней (1707-1778). Одна з великих його заслуг - введення бінарної номенклатури, що і понині використовується в біології. Як і Рей, Лінней допускав природне виникнення різновидів, але був переконаний у тім, що "видів стільки, скільки різних форм створила передвічна сутність". Він розглядав вид як стабільний елемент у природі і вірив у біблійну версію створення видів.

5. Ідеї еволюції в XVIII ст. (трансформізм)

Вже у XVII ст. ідеї еволюції починають всі чіткіше простежуватися в працях натуралістів і філософів. Так, Г. В. Лейбніц (1646-1716), розвиваючи ідеї Аристотеля, проголосив принцип градації і пророчив існування перехідних форм між рослинами і тваринами. Принцип градації надалі був розвитий у уявленні про "драбину істот" від мінералів до людини, що для одних продовжувала залишатися вираженням аристотелівської ідеальної безперервності, а для інших - доказом природного перетворення (трансформізму) живої природи.

У 1749 р. починає виходити багатотомна "Природна історія" Ж. Бюффона (до 1788 р. вийшло 36 томів), у якій він обґрунтовує гіпотезу про розвиток Землі. На його думку, цей розвиток охоплює 80-90 тис. років (у неопублікованих записках він наводить цифру навіть у 500 тис. років), але лише в останні періоди на Землі з'являються з неорганічних речовин живі організми: спочатку рослини, потім тварини і людина. Ж. Бюффон бачив доказ єдності походження в плані будови тварин і пояснював подібність близьких форм їхнім походженням від загальних предків. Він стояв на позиціях трансформізму - вчення про змінюваність видів.

Ідея еволюції закладена й у працях енциклопедиста Д. Дідро (1713-1784), який вважав, що дрібні зміни всіх істот і тривалість часу існування Землі можуть цілком пояснити виникнення різноманітності органічного світу. Французький учений П. Мопертюї (1698-1759) висловлює геніальні здогади про корпускулярну природу спадковості, еволюційної ролі знищення форм, не пристосованих до існування, значенні ізоляції в розвитку нових форм.

Дід Ч. Дарвіна Еразм Дарвін (1731-1802) у поетичній формі стверджує принцип єдності походження всіх живих істот, вказує, що органічний світ розвивався мільйони років. І. Кант (1724-1804) у "Космогонії" (1755) говорить про сотні мільйонів років розвитку Землі. Лінней в останні роки життя приходить до обмеженого визнання еволюції, вважаючи, що близькі види усередині роду могли розвиватися природним шляхом, без участі божественної сили.

6. Преформізм та епігенез.

Зазначені еволюційні концепції не були визначальними в розвитку біології в XVII-XVIII ст. Відкриття сперматозоїдів і яйцеклітин у тварин у другій половині XVII ст. приводить до відродження ідеї античних філософів про "вкладення" одного організму в інший: у кожній істоті вкладено іншу в мініатюрному вигляді, і при формуванні особини істинного щирого розвитку не відбувається, йде лише ріст (преформізм). Багато видатних біологів того періоду - Ш. Бонне, А. Левенгук, Я. Сваммердам, М. Мальпігі, Р. де Грааф та ін. - були переконаними преформістами, хоча і розходилися у визнанні головної ролі яйця (овісти) або сперматозоїда (анімалькулісти"). Преформізм у тлумаченні ідеї розвитку органічного світу стояв на позиціях креаціонізму.

В другій половині XVIII ст. відзначається пробудження природничонаукової думки в Росії. У тій або іншій формі еволюційні погляди були характерні для таких натуралістів, як М.В. Ломоносов, К.Ф. Вольф, П.С. Паллас, А.Н. Радищев. М.В. Ломоносов (1711- 1765) у трактаті "Про шари земні" (1763) писав: "...даремно багато хто думає, що все, що ми бачимо, спочатку творцем створено..." М.В. Ломоносов закладає основи сучасної науки в Росії. Зміни в неживій природі він розглядав як безпосередню причину змін тваринного і рослинного світу, за залишками вимерлих форм (молюски і комахи) він судив про умови їхнього існування в минулому. Петербурзький академік К.Ф. Вольф (1734-1794) наносить перший серйозний удар по преформізму. Вивчення ходу розвитку ембріонів у птахів і бруньок у рослин приводить його до висновку про "поступовий розвиток гетерогенного з гомогенного" шляхом новотворення структур (концепція епігенезу).

7. Суперечка Ж. Кюв'є і Е. Жоффруа Сент-Ілером.

Наприкінці XVIII ст. загострюється боротьба між прихильниками креаціонізму і трансформізму. Ж. Кюв'є (1769-1832) - неперевершений авторитет того часу в області палеонтології і порівняльної анатомії - на багатій фактичній основі відстоює подібність викопних і нині існуючих тварин, наявність чотирьох споконвічно незмінних типів організації усіх тварин, ідею сталості видів. Він обґрунтовує принципи "умов існування організмів" і "кореляції частин тіла", що розглядає як свідчення передумовленої гармонії в природі ("кінцевих причин"). Для пояснення факту зміни фаун у часі Ж. Кюв'є розвинув уявлення про катастрофи на поверхні Землі в минулому, які знищували живих істот. Розвиток цих уявлень А. д'Орбіньї привело до формулювання теорії катастроф, відповідно з якою після кожної з катастроф відбувалося повторне створення тварин.

Співвітчизник і сучасник Ж. Кюв'є - Э. Жоффруа Сент-Ілер (1772-1844) стояв на протилежних позиціях. Ті ж факти, що Кюв'є використовував для підтвердження креаціоніських поглядів, він розглядав як докази трансформізму: єдність організації тварин як показник спільності походження, наявність сучасних організмів, що відрізняються від викопних форм, як доказ зміни організмів під впливом внутрішніх і зовнішніх природних причин. Розбіжності між Кюв'є і Сент-Ілером з цих питань вилилися в гостру публічну дискусію (1830), де перемогу одержав Кюв'є.

У цілому можна сказати, що, незважаючи на неодноразові геніальні здогади про розвиток еволюції живої природи, до кінця XVIII в. панує "думка про доцільність встановлених у природі порядків", про створення котів для поїдання мишей, а мишей - щоб їх поїдали коти, а все щоб довести мудрість Творця. Елементи еволюціонізму, що висловлювалися, ще не складалися як цілісне еволюційне вчення. Уперше таке вчення було створено Ж.Б. Ламарком.

Грицай Н. Б.

2

Показать полностью… https://vk.com/doc50991097_437239247
64 Кб, 1 февраля 2016 в 18:46 - Россия, Москва, МЭГУ, 2016 г., doc
Рекомендуемые документы в приложении