Всё для Учёбы — студенческий файлообменник
1 монета
doc

Студенческий документ № 091380 из МЭГУ

ТЕМА 3. ПЕРША ЦІЛІСНА ЕВОЛЮЦІЙНА КОНЦЕПЦІЯ - ВЧЕННЯ Ж. Б. ЛАМАРКА

1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ Ж. Б. ЛАМАРКА

2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ Ж. Б. ЛАМАРКА

3. ПРИЧИНИ ЕВОЛЮЦІЇ ЗА ЛАМАРКОМ

4. АНАЛІЗ ЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОГЛЯДІВ Ж. Б. ЛАМАРКА

5. БЕЗПОСЕРЕДНІ ПОПЕРЕДНИКИ Ч. ДАРВІНА

Література:

1. Бровдій В. М. Еволюційне вчення : підручник / В. М. Бровдій. - К. Видавничий центр "Академія", 2013. - 336 с.

2. Воронцов Н. Н. Теория эволюции: истоки, постулаты и проблемы / Н. Н. Воронцов. - М. : Знание, 1984. - 62 с.

3. Грицай Н. Б. Еволюційне вчення : cловник-довідник / Н. Б. Грицай. - Рівне : МЕГУ імені академіка Степана Дем'янчука, 2006. - 48 с.

4. Корж О. П. Основи еволюції : навчальний посібник / О. П. Корж. - Суми : ВТД "Університетська книга", 2006. - 381 с.

5. Парамонов А. А. Дарвинизм / А. А. Парамонов. - М. : Просвещение. - 1978. - 336 с.

6. Яблоков А. В. Эволюционное учение : учебник для биол. спец. вузов / А. В. Яблоков, А. Г. Юсуфов. - 6-е изд., испр. - М. : Просвещение, 2006. - 310 с.

У XIX ст. відбувається найбільш значна подія в історії розвитку еволюційної думки - Ч. Дарвін формулює в 1842-1853 роках теорію еволюції. Однак еволюційне вчення як цілісна система поглядів, що доводять розвиток природи, сформувалося до виникнення дарвінізму: воно було створено працями французького біолога Ж.Б. Ламарка (1744-1829) і рядом безпосередніх попередників Ч. Дарвіна в першій половині XIX ст. Першою цілісною еволюційною концепцією, що відобразила рівень розвитку біологічних наук і філософської думки XVIII ст., була концепція Ж. Б. Ламарка.

1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ Ж. Б. ЛАМАРКА

Жан Батист П'єр Антуан де Моне, шевальє де Ламарк народився 1 серпня 1744 р. у містечку Базантен, у родині небагатих дворян. Батьки хотіли зробити його священиком, але в 16 років Ламарк залишив єзуїтський коледж і пішов добровольцем у діючу армію. У боях він виявив неабияку хоробрість і дослужився до звання офіцера.

У віці 24 років Ламарк залишив військову службу і приїхав у Париж, щоб учитися медицині. Під час навчання його зацікавили природничі науки, особливо ботаніка. Таланту і старанності молодому вченому було не займати, і в 1778 р. він випустив тритомну працю "Флора Франції". Книга принесла йому популярність, він ввійшов у число найбільших французьких ботаніків. П'ять років після того Ламарка обрали членом Паризької Академії наук.

У 1789 - 1794 р. у Франції вибухнула Велика Буржуазна революція, яку Ламарк зустрів зі схваленням. Вона докорінно змінила долю більшості французів. 1793 рік різко змінив і долю самого Ламарка. Старі установи або закривалися, або перетворювалися. Королівський ботанічний сад, де працював Ламарк, був перетворений у Музей природничої історії. Ламарку запропонували залишити заняття ботанікою й очолити кафедру "природної історії комах і червів". Тепер би її називали кафедрою зоології безхребетних.

Нелегко було майже 50-літньому чоловіку змінювати спеціальність, але завзятість ученого допомогла перебороти всі труднощі. Ламарк став таким же знавцем в галузі зоології, яким був в галузі ботаніки.

Ламарк захоплено взявся за вивчення безхребетних тварин (до речі, саме він у 1796 р. запропонував назвати їх "безхребетними"). З 1815 по 1822 р. виходила у світ семитомна праця Ламарка "Природна історія безхребетних". У ній він описав усі відомі в той час роди і види безхребетних. Лінней розділив їх тільки на два класи (червів і комах), Ламарк же виділив серед них 10 класів. (Сучасні вчені виділяють серед безхребетних більш 30 типів.)

Ламарк ввів в лексику іще один термін, що став загальноприйнятим, - "біологія" (1802р.).

Але найважливішою працею Ламарка стала книга "Філософія зоологія", що вийшла в 1809 р. У ній він виклав свою теорію еволюції живого світу.

Як же сприйняли сучасники теорію Ламарка? Одні вчені залишили "Філософію зоології" без жодної уваги, інші прийнялися розносити її вщент. Ламарк підніс свою книгу в подарунок французькому імператору Наполеонові Бонапартові, але той так розкритикував її, що літній учений не зміг втриматися від сліз.

Навіть Чарльз Дарвін спочатку дуже різко відкликався про книгу Ламарка: "Так збереже мене небо від дурного ламарківського "прагнення до прогресу", "пристосування внаслідок бажання тварин"; "Ламарк зашкодив питанню своєю безглуздою, хоча і розумною працею".

Але відродження ламаркізму почалося саме з появою еволюційної теорії Дарвіна в 1859 р. Дуже символічно, що Дарвін народився в той самий рік, коли у Франції була надрукована книга Ламарка.

Ламаркісти створили цілу наукову школу, доповнюючи дарвінівську ідею добору і "виживання найбільш пристосованих" більш сильним, з людської точки зору, "прагненням до прогресу" у живій природі.

Помер Ламарк у бідності і невідомості, доживши до 85 років, 18 грудня 1829 р. До останньої його години з ним залишалася його дочка Корнелія, що писала під диктовку осліплого батька.

У 1909 р., у столітню річницю виходу у світ "Філософії зоології", у Парижі був урочисто відкритий пам'ятник Ламарку. На одному з барельєфів пам'ятника зображений Ламарк у старості, що втратив зір. Він сидить у кріслі, а його дочка, сидячи поруч, говорить йому: "Нащадки будуть захоплюватися Вами, батьку, вони помстяться за Вас".

2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ Ж. Б. ЛАМАРКА

В історії біології Ламарк обезсмертив своє ім'я - ввів термін "біологія", створив систему тваринного світу, у якій вперше тварини були розділені на "хребетних" і "безхребетних", виділив в окремі класи павукоподібних і кільчастих червів, а також детально обґрунтував припущення про шляхи походження людини від мавпоподібних предків. Але головним теоретичним досягненням Ж.Б. Ламарка, безумовно, є створення еволюційної концепції розвитку природи.

Найбільш повно еволюційні погляди Жана Батиста Ламарка (1744 - 1829) викладені в книзі "Філософія зоології" (1809). В основі еволюційної концепції Ж. Ламарка лежить таке загальне положення: "Просторові та тимчасові величини завжди відносні, і варто людині глибше перейнятися цією істиною, - вона буде більш обачна у своїх судженнях про сталість речей у природі". У праці "Філософія зоології" Ж.Б. Ламарк дає еволюційне обґрунтування "драбини істот". На його думку, еволюція йде на підставі внутрішнього прагнення організмів до прогресу (принцип градації). Це "прагнення до прогресу" не визначається зовнішніми причинами, вони лише порушують правильність градації. Другий принцип, покладений Ламарком в основу свого вчення, полягає у твердженні споконвічної доцільності реакцій будь-якого організму на зміну зовнішнього середовища і визнання можливості прямого пристосування.

На погляд Ламарка, види змінюються й утворюють тимчасові непостійні величини. Як вказує Ламарк, вид склався "непомітно і послідовно", має виключно відносну сталість і не може бути таким старим, як природа. Явище змінюваності видів Ламарк доводить, апелюючи до практики вчених-зоологів і ботаніків, спираючись на власні ботанічні і зоологічні дослідження: "Тільки той, хто довго і посилено займався визначенням видів і звертався до багатих колекцій, може знати, до якої міри види зливаються одні з іншими. Я запитую, який досвідчений зоолог чи ботанік не переконаний в обґрунтованості тільки що сказаного мною? Підніміться до риб, рептилій, птахів, навіть до ссавців, і ви побачите всюди поступові переходи між сусідніми видами і навіть родами". Чому ж людина не зауважує постійного перетворення одних видів в інші? Ламарк відповідав на це питання так: "Допустимо, що людське життя триває не більш однієї секунди, у цьому випадку жодна людина, що зайнялася спогляданням годинної стрілки, не побачить, як вона виходить зі свого положення". Навіть через десятки поколінь її рух не буде помітним!

Отже. дані досліджень показали, що існує ряд природних груп, у межах яких сусідні види важко відрізнити один від одного. Труднощі у визначенні окремих видів, на думку Ламарка, виникають від того, що між видами є поступові переходи, що позбавляють нас засобів намітити між ними чіткі лінії розподілу". Наявність цих переходів доводить, що види знаходяться у стані руху, тобто поступово змінюються, перетворюючись у інші види. Встановивши тезис про змінюваність видів, Ламарк надалі розвиває свої погляди на основні закономірності їх еволюції.

1. Усі живі форми - рослини і тварини - є справжніми творіннями природи, тобто не існували споконвіку, а виникли у визначений час.

Перші організми виникли (і виникають зараз) шляхом самозародження з тіл неорганічної природи. Живі тіла, що виникли шляхом самозародження, не здатні до життєвих проявів. Жива матерія і матерія взагалі є початок кістковий. Енергія життєдіяльності проявляється в ній під впливом проникаючих "усередину" живої матерії вічно рухомих "флюїдів", або "незримих рідин", що знаходяться в зовнішньому середовищі. "Флюїди" надають живій матерії властивість організмів, здатних до реакцій на вплив факторів середовища, до обміну речовин, до життєвих проявів, до розвитку і перетворень.

Розвиток природи почався і завжди починається з утворення найпростіших живих тіл. Її хід - від простого до складного.

Саме тому класифікація рослинних і тваринних форм не може бути довільною. Вона повинна відображати дійсний порядок природи, тобто зображувати процес розвитку від нижчих форм до вищих. Такий процес підвищення організації носить східчастий характер, тобто являє собою "драбину істот". Ступінчасте підвищення організації Ламарк називає градацією.

Процес градації вимагає великих проміжків часу. Як говорить Ламарк, "створивши з витратою величезного часу усі тварини і всі рослини, природа утворила в тому й іншому царстві справжні сходи, тобто все зростаючу складність організації живих тіл".

На думку Ламарка, градаційний процес, або розвиток життя від нижчих форм до вищих, складає найбільш характерну особливість еволюційного процесу, його провідну рису. Ламарк класифікує градаційний ряд тваринних форм у такий спосіб:

Ступені

(сходинки) Класи І 1. Інфузорії

2. Поліпи ІІ 3. Променисті

4. Черви ІІІ 5. Комахи

6. Павукоподібні ІV 7. Ракоподібні

8. Кільчаки V 9. Вусоногі

10. Молюски VІ 11. Риби

12. Рептилії

13. Птахи

14. Ссавці

2. Однак процес східчастого підвищення організації може бути простежений лише від класу до класу. Кожен клас - новий крок розвитку, нова організація, більш висока, ніж організація попереднього класу. Навпаки, усередині класів цієї правильної градації немає. Усередині класів ряд видів розгалужується, і виникає картина неправильної градації. Це явище пов'язане з тим, що всередині класів йде процес пристосувальної диференціації видів в залежності від різних умов існування.

Сказане потрібно розуміти таким чином, що кожен вид (кожна особина виду) має ряд ознак, з яких одні, більш загальні, властиві усім видам даного класу і відображають градаційний процес, тобто процес підвищення організації (у порівнянні з видами попереднього класу), а інші ознаки, більш часткові, відповідають пристосуванням кожного окремого виду до властивих йому умов існування. Ці часткові пристосувальні ознаки, відрізняючись різним ступенем складності, і складають причину порушення правильної градації.

3. ПРИЧИНИ ЕВОЛЮЦІЇ ЗА ЛАМАРКОМ

Ламарк намагається відкрити і причини еволюції. При цьому передусім виникає питання про причини градації, тобто про фактори, що визначають головний напрямок еволюції - східчасте підвищення організації живих форм. У вирішенні цього питання Ламарк цілком стає на ґрунт типових для багатьох філософів і вчених XVIII ст. деїстичних уявлень. На думку Ламарка, градація живих тіл виражає собою порядок природи, "насаджений верховним Творцем усього сущого".

1) Тенденція до здійснення цього загального порядку природно є в кожному окремому організмі як вроджена особливість його, ніби прагнення до підвищення організації.

2) Неправильність градації усередині класів є наслідок впливу різних зовнішніх умов, які змушують види змінюватися в напрямках, що відхиляються, у сторони від ідеального порядку природи, пристосувально, тобто відповідно до умов середовища. Відповідь організму на вплив зовнішніх умов у деталях, однак, різна і визначається організацією живих істот; вона інша у вищих тварин, тварин нижчої організації й у рослин.

3) Вищі тварини, за Ламарком, - живі організовані тіла, здатні до "внутрішнього почуття" і прояву "вільної" або "залежної волі", що виникає під впливом обставин, що змушують до визначених дій. Нижчі тварини не здатні до прояву ні "вільної", ні "залежної волі", володіючи, однак, здатністю до подразливості. Рослини не обдаровані подразливістю, не рухаються ні за "волею", ні внаслідок подразливості.

Відповідно до описаних розходжень пристосувальна мінливість вищих тварин уявляється Ламарку в такому вигляді:

1. Зміна умов середовища.

2. Зміна потреб.

3. Зміна дій.

4. Вироблення нових звичок.

5. Вправляння одних органів відповідно до нових потреб і звичок, невправляння інших.

6. Зміна органів під впливом тривалого вправляння або невправляння згідно і відповідно до нових потреб і звичок (перший "закон" Ламарка - закон міливості).

7. Закріплення виниклих змін по спадковості під впливом фактора часу (другий "закон" Ламарка - закон спадковості).

Таким чином, вища тварина, за Ламарком, здобуває пристосовану організацію завдяки вродженій здатності змінюватися так, як це потрібно в даних умовах, володіючи якоюсь споконвічною доцільністю. Ж. Ламарк поширював цю ідею і на процес утворення нових органів.

Так, у роботі "Філософія зоології" говориться, що, "прагнучи уникнути необхідності занурювати тіло у воду, птах робить усілякі зусилля, щоб витягнути і подовжити ноги. У результаті тривалої звички, засвоєної даним птахом та іншими особинами її породи, постійно витягувати і подовжувати ноги всі особини цієї породи ніби стоять на ходулях, тому поступово в них утворилися довгі голі ноги, позбавлені пір'я до стегна, а часто і вище". Аналогічним чином, на його думку, розвиваються всі спеціальні пристосування у тварин. От як Ламарк пояснює утворення рогів у тварин: "Під час приступів люті, особливо частих у самців, їхнє внутрішнє почуття завдяки своїм зусиллям викликає інтенсивний приплив флюїдів до цієї частини голови і тут відбувається виділення в одних - рогової, в інших - кісткової речовини, змішаної з роговою, у результаті чого в цих місцях утворяться тверді нарости" . За зазначеною схемою зникає те, що не потрібно, наприклад крила в тих комах, яким вони не потрібні, очі в печерного протея, і завжди розвивається тільки те, що потрібно.

Найбільшу популярність із прикладів, приведених Ламарком, набув приклад з жирафами. Жирафам приходиться постійно витягати шию, щоб дотягтися до листя, яке росте у них над головою. Тому їхні шиї стають довшими, витягаються. Мурахоїду, щоб ловити мурах у глибині мурашника, приходиться постійно витягати язик, і той стає довгим і тонким. З іншого боку, кроту під землею очі тільки заважають, і вони поступово зникають. Якщо орган часто використовується, він розвивається. Якщо орган не використовується, він поступово відмирає.

Нижчі тварини, вважав Ж. Ламарк, не здатні до волевиявів, а рослини - навіть до подразливості. Тому він захищав думку, що пристосування в цих організмів виникають під безпосереднім впливом фізико-хімічних факторів зовнішнього середовища. Класичний приклад Ж. Ламарка - зміна форми листкової пластинки у водяного жовтецю. Він розглядав цей приклад як доказ пластичності організації рослинних форм. При цьому як стосовно рослин, так і стосовно тварин вирішальне значення має фактор часу: тривалий вплив закріплює нову зміну в ряді поколінь, і вона стає спадковою.

Таке в головних рисах пропоноване Ламарком причинне пояснення пристосувального процесу, що відбувається всередині класів.

4. АНАЛІЗ ЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОГЛЯДІВ Ж. Б. ЛАМАРКА

Як основні положення концепції Ламарка можна відзначити таке.

1. Вона насамперед відрізняється цілісністю. Вчення про самозародження, ідея "сходів істот", уявлення про плавне перетворення видів, думки про утворення нових видів під впливом місцевих причин і в результаті схрещування були поширені в XVII ст. Однак Ж. Ламарк знайшов принцип, що цементує ці розрізнені елементи. Він розглядав їх у світлі уявлень про загальний історичний порядок речей. Ідея Ламарка про загальний історичний порядок речей додає перерахованим "елементам еволюціонізму" історичне висвітлення і тим самим нова якість. Ламарк піднімає всі основні проблеми еволюційної теорії, і притому у їхньому взаємному органічному зв'язку. Він розглядає передумови еволюції (мінливість і спадковість), аналізує головні напрямки еволюційного процесу (градація класів і пристосувальна диференціація всередині класів), намагається встановити причини еволюції (вчення про порядок природи і вчення про прямий і непрямий вплив факторів середовища).

2. Основою концепції Ламарка є уявлення про широку змінюваність видів. Еволюція видів розглядається ним як прояв загального закону природи, тому що всі тіла природи відносні в часі й у просторі.

Сам факт еволюції видів доводиться Ж. Ламарком на основі їхньої змінюваності. Він, як вказувалося, звертає увагу на важковизначувані, незрозумілі або спірні види. Наявність у природі таких видів, погано відмежованих від інших видів, безумовно, є один з доказів еволюції. Ж. Ламарк розцінює подібні види, що спостерігаються як у момент їх утворення, тобто види, що знаходяться в стані перетворення (in statu nascendi).

3. Цікавий в основі принцип градації Ж. Ламарка, що відбиває прогресивний розвиток живого від простого до складного. "Драбина" ступенів організації в теорії Ж. Ламарка глибоко відмінна від "драбин істот" інших авторів XVIII ст. У його теорії кожна сходинка означає собою якісно нову організацію, притому спадково пов'язану з попередньою організацією і з неї походить. В історичному аспекті розглядається система як тваринного, так і рослинного царства. Вчення про природу стає для нього вченням про її розвиток. Система тварин, запропонована Ж. Ламарком, представляла величезний крок уперед. Назавжди залишиться класичним зразком чисто матеріалістичного трактування природи положення Ж. Ламарка, що "при розподілі здобутків природи ми вже не владні розташувати загальний тваринний або рослинний ряд за особистим розсудом". Навпаки, ми повинні "погодитися в усьому з природним порядком" природи.

4. Особливо важливо для еволюційних уявлень положення Ламарка про пристосувальний характер мінливості й еволюції видів: види не просто є вираженням різноманітності природи і змінюються не довільно в будь-якому напрямку, а знаходяться в стані постійного пристосування до мінливих умов середовища.

5. Ж. Ламарк прагне показати, що під впливом фактора часу, тобто в результаті тривалого впливу, оборотні (неспадкові) зміни організмів стають необоротними новоутвореннями, що створюють нові види. Його безумовною заслугою є думка про спадкове закріплення новоутворень і необоротності розвитку як умови й основної особливості утворених видів. Ці погляди Ж. Ламарка докорінно відрізняються від уявлень біологів XVIII ст., що дивилися на змінюваність форм під впливом середовища лише як на місцевий процес, що не має глибоких наслідків.

Незважаючи на ряд перерахованих вище важливих досягнень, філософські погляди й аргументація еволюційних поглядів Ж.Б. Ламарка неодноразово служили предметом справедливої критики. Ж. Ламарк не зміг звільнитися від телеологічних і механістичних поглядів на розвиток природи, характерних для науки XVIII ст. Його погляди засновані на деїзмі - матерія первинна і сама по собі пасивна, а розвиток її визначається "Творцем усього сущого". Так, на думку Ламарка, жива матерія якості організму з усіма його життєвими проявами вона здобуває під впливом зовнішніх факторів - "флюїдів", що проникають в організм із зовнішнього середовища.

Захопившись ідеєю про поступову і загальну зміну видів і перетворенні їх в інші види, Ламарк став заперечувати реальність існування видів у природі. Йому здавалося, що досить вилучити з біології поняття "вид", як автоматично припиниться суперечка між креаціонізмом і трансформізмом.

За його уявленнями, головна лінія еволюції - підвищення організації, або градація форм, - не пов'язана з впливом середовища, а отже, і з пристосувальним процесом. Підвищення організації (градація) у теорії Ламарка виявляється автономним, цілеспрямованим, гармонійним процесом, незалежним від середовища.

Таким чином, процес еволюції в концепції Ж. Ламарка відірваний від причинної основи процесу пристосувальної змінюваності форм. Він не бачив того факту, що підвищення організації (градація) є одна з форм пристосувального процесу, а не щось незалежне від нього. Правда, Ламарк спеціально аналізував пристосувальний процес у тварин і рослин. Однак, як було вже зазначено, цей пристосувальний процес лише супроводжує еволюцію (градацію), але не є її сутністю, її головним двигуном.

Ідеалізм Ж. Ламарка особливо яскраво позначається в його трактуванні процесу пристосувань. Він розглядав пристосування як результат вродженої здатності живих істот змінюватися так, як потрібно в даних умовах, тобто пристосувально. На погляд Ж. Ламарка, тварини і рослини мають споконвічну доцільність, тобто вроджену здатність змінюватися в повній відповідності зі змінами умов існування.

Таким чином, Ж. Ламарк ставить знак рівності між зміною і пристосуванням. Процес пристосування механістично зведений у нього до процесу мінливості.

Книга "Філософія зоології" Ж. Ламарка ніби підсумувала успіхи і теоретичні можливості науки XVIII ст., що опинилась перед невирішеними, лише наміченими проблемами. І навряд чи можна сумніватися в тому, що найголовнішими проблемами, перед якими виявився неспроможним Ж. Ламарк, тобто не зміг вирішити їх на чисто науковій основі, були такі:

1. Причини виникнення пристосувань в організації живих форм. ,

2. Причини органічної еволюції в цілому.

3. Причини, за якими види, еволюціонуючи, у той же час, як правило, відособлені одна від одної.

Отже, при безсумнівній прогресивності поглядів Ламарка його концепція розуміння причин еволюції була помилковою, власне кажучи натурфілософською, з вираженими елементами ідеалізму (внутрішнє прагнення до прогресу, споконвічна доцільність будь-якої реакції на змінені умови). Ці проблеми блискуче вирішив Чарльз Дарвін.

Еволюційні погляди Ламарка були слабо аргументовані фактичним матеріалом і не одержали широкого поширення серед сучасників. Однак згодом (наприкінці XIX- початку XX ст.) деякі його погляди знайшли нове поширення в гіпотезах успадкування набутих властивостей, або адекватної мінливості ("неоламаркізм") .

5. БЕЗПОСЕРЕДНІ ПОПЕРЕДНИКИ Ч. ДАРВІНА

У першій половині XIX ст. у всіх спеціальних розділах біології і суміжних природничо-історичних науках накопичуються дані, що можуть бути матеріалістично витлумачені лише у світлі еволюційного розвитку тварин і рослин протягом тривалого часу від яких-небудь загальних предкових форм. У працях Ч. Лайеля (1797-1875) закладаються основи історичної геології з її принципом актуалізму (історичні зміни земної кори визначаються дією тих же сил, що поволі і непомітно діють і сьогодні). З'являються праці, що узагальнюють докази еволюції. Двотомне зведення Р. Чемберса "Сліди природної історії творення", що вийшла в Лондоні в 1845 і 1846 р., була швидко перекладена на всі європейські мови.

Безпосередніми попередниками Ч. Дарвіна в Росії були зоолог К.Ф. Рульє (1814-1858) і ботанік А.Н. Бекетов (1825-1902). К.Ф. Рульє розвивав концепцію про виникнення органічного світу з неорганічного, про поступову природну зміну організмів і формування різноманітності істот під впливом зміни зовнішніх умов ("основний закон життя"), про спадковість і мінливість як основні властивості живих організмів. А.Н. Бекетов у праці "Гармонія в природі" (1858) наводив цікаві дані про зміну рослин у різних умовах існування, у тому числі і про боротьбу за існування.

Завдяки таким працям багатьох учених ідеї еволюції починають привертати увагу не тільки біологів, але і всього суспільства. Однак еволюційні ідеї самі по собі, навіть підкріплені фактами, не можуть вважатися еволюційною теорією до тих пір, поки незрозумілими ще залишаються рушійні сили процесу еволюції.

Грицай Н. Б.

2

Показать полностью… https://vk.com/doc50991097_437239251
90 Кб, 1 февраля 2016 в 18:46 - Россия, Москва, МЭГУ, 2016 г., doc
Рекомендуемые документы в приложении